Історія Лізі. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Лізі стояла, дивлячись на срібну лопату, й чекала подальшого повідомлення, про яке їй теж неважко було здогадатися.

      – Вони одружені, Лізі, – сказала Дарла, й по телефону до неї долинуло якесь приглушене булькання, яке Лізі здалося спочатку здушеними риданнями. Але за мить вона зрозуміла, що сестра намагалася засміятись так, щоб Аменда її не почула, Аменда, яка була невідь-де в домі.

      – Я приїду так швидко, як тільки зможу, – пообіцяла вона. – Ти мене чуєш, Дарло?

      Ніякої відповіді, й лише ті ж таки здушені звуки – буль, буль, буль, так вони звучали по телефону.

      – Якщо вона почує, що ти смієшся, то застосує свого ножа проти тебе.

      Після цієї репліки звуки здушеного сміху затихли. Лізі почула, як Дарла зробила глибокий заспокійливий вдих.

      – Її психіатра тепер тут немає, ти знаєш? – озвалася нарешті Дарла. – Жінки на прізвище Вітлоу. Тієї, яка носила намисто. Вона переїхала жити до Аляски, наскільки мені відомо.

      Лізі думала, що та переїхала до Монтани, але це навряд чи мало якесь значення.

      – Що ж ми подивимося, наскільки їй погано. Я знаю одне місце, куди звертався Скот… Ґрінлон, у Твін-Сітіз…

      – Ой, Лізі! – Це був голос їхньої любої матінки, точнісінько її голос.

      – Що Лізі? – гостро запитала вона. – Що Лізі? Чи, може, ти збираєшся переселитися до неї і стежити за тим, щоб вона не вирізала ініціали Чарлі Коріво на своїх цицьках, коли її знову опанує цей дур? Чи, може, ти умовиш Канті, щоб вона її стерегла?

      – Лізі, я не хотіла…

      – Чи, може, Біллі захоче повернутися з Тафтса й узяти на себе догляд за нею? Одним студентом більше чи менше – яка різниця?

      – Лізі…

      – То що ж ти пропонуєш?

      Лізі почула образливий менторський тон у своєму голосі, який вона просто ненавиділа. Це була ще одна прикра річ, яку роблять із людиною гроші після десятьох або двадцятьох років, – вони навіюють переконаність, що ви можете вибратися з будь-якого глухого кута, в який зажене вас життя. Вона пам’ятає, як Скот сказав, що людям не можна дозволяти мати у своїх будинках більш як по два унітази, бо це навіює їм ілюзію величі. Лізі знову подивилася на лопату. Вона сяйнула їй у відповідь своїм блиском. Заспокоїла її. «Ти врятувала його», – сказала вона їй. «Але ти його не встерегла», – сказала вона також. Де ж істина? Вона не могла пригадати. Чи, може, це була ще одна з тих подій, про які вона забула навмисне? Цього вона теж не могла пригадати. Яка кумедія. Яка гірка кумедія.

      – Лізі, пробач мені… Я лише…

      – Я знаю. – Вона знала тільки, що стомлена, збентежена й засоромлена, що дозволила собі так роздратуватися. – Ми все обміркуємо. Я вже їду. О’кей?

      – Атож. – У голосі Дарли почулася очевидна полегкість. – О’кей.

      – Цей француз, – сказала Лізі. – Яка нікчема. Добре, що ми позбулися цього сміття.

      – Приїзди якнайскоріш.

      – Гаразд, їду. До побачення.

      Лізі СКАЧАТЬ