Історія Лізі. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Нехай би ліпше це зробив хтось інший, – зауважив Скот.

      Тон його голосу був веселий, але Драпаел спохмурнів, наче ображений якимсь несправедливим звинуваченням. Глибоко зітхнувши, він продовжив:

      – Після вітальних оплесків – вступна частина…

      – Як після ночі – день, – промурмотів Скот.

      – А потім ви скажете кілька слів, – закінчив Драпаел.

      За випаленим пустирем, який чекав на бібліотеку, блищала в сонячному світлі нещодавно залита гудроном гладенька поверхня паркувального майданчика, покреслена яскравими жовтими лініями. Лізі побачила з її протилежного боку фантастичні брижі на поверхні води, якої насправді там не було.

      – З превеликим задоволенням, – погодився Скот.

      Незмінно добрий гумор, яким супроводжувалися його відповіді, здавалося, занепокоїв Драпаела.

      – Я сподіваюся, ви не станете говорити дуже багато на відкритті будівельного майданчика, – сказав він Скотові, коли вони підійшли до обтягнутої мотузяним бар’єром ділянки.

      Сама ділянка була порожньою, але досить великий натовп уже з’юрмився навкруг неї, розтягшись майже до паркувального майданчика, який був значно далі. Ще численніша юрба прийшла слідом за Драпаелом і Лендонами від Інмен-Холу. Незабаром обидва натовпи злилися, й Лізі, яка зазвичай не мала нічого проти натовпу, як і проти турбулентності на висоті двадцять тисяч футів, чомусь налаштувалася вороже до цього великого збіговиська людей. Їй спало на думку, що так багато людей у такий спекотний день висмокчуть усе повітря з навколишнього простору. Ідіотська думка, але…

      – Щось дуже жарко навіть для Нешвіла в серпні, чи не так, Тоней?

      Тоні Еддінґтон із готовністю кивнув, але не сказав нічого. Єдиною його реплікою досі була та, якою він ідентифікував фотографа, що невтомно вистрибував навколо них, як Стівена Квінсленда з Нешвілської газети «Америкен», що працював також і для щорічника «У-Тенн, Нешвіл. Рев’ю».

      – Сподіваюся, всі ви йому допоможете, якщо зможете, – сказав Тоні Еддінґтон Скотові, коли вони розпочали свій похід туди.

      – Коли ви закінчите говорити, – сказав Драпаел, – пролунають іще одні оплески. Тоді ви, містей Лендон…

      – Скот.

      Крива посмішка зблиснула на обличчі Драпаела, але за мить вона зникла.

      – Тоді, Скоте, ви підете й пегекинете ту пегшу надзвичайно важливу лопайту зеймлі.

      Пегекинете? Пегшу? Лопайту? Зеймлі? Лізі на мить замислилася, перш ніж до неї дійшло, що це Драпаел на своєму неймовірному тягучому луїзіанському діалекті сказав перекинете ту першу надзвичайно важливу лопату землі.

      – Мене це цілком улаштовує, – відповів Скот, а більше нічого вже не встиг сказати, бо вони прибули на місце.

      5

      Можливо, спогад про розбиту склянку – пов’язаний СКАЧАТЬ