Американська пастораль. Філіп Рот

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Шведа і все його не усвідомлюване ним самим злиття з Америкою, були певний сором і навіть самозаперечення. Вже сам його вигляд пробуджував і водночас приборкував суперечні єврейські бажання; оте протиріччя, що закладене в євреях, які бажають і зливатися оточенням, і відрізнятися від нього, які всіх переконують, що вони не такі, та побіжно показують, що нічим не різняться від інших. Усе це розчинялося в переможному поступі Шведа, котрий насправді був лиш одним із наших Сеймурів, чиї предки були Соломонами й Савлами, а нащадків гукатимуть Стівами, а від них підуть Шони. І де сидів у ньому той єврей? Ви б його там не знайшли, хоча він точно там був, і ви в цьому впевнені. Де ховалася в ньому ірраціональність? Де б ви знайшли в ньому плаксія? Там не було ні хитрощів, ні схильності до комбінацій чи інтриганства. Все це відкидалося в ім’я досконалості. Де були нездоланні спокуси? Нічогісінько не було. Ані тобі лукавих поглядів. Ані тобі дешевих поз. Ані банального крутійства. Ані тобі метушливості, невизначеності чи лицемірства – ні, тільки стиль, тільки закладена природою фізична витонченість зірки.

      Ось тільки… що робило його особистістю? З чого складалася Шведова особистість? Мала би бути основа для неї, але ж як її уявити?

      Ось вам і другий резон, чому я відповів на Шведів лист: це основа, субстрат. Чим він дихав, яким був його внутрішній світ? Що могло збити Шведа з життєвого шляху (якщо, звісно, могло)? Хто спроможний прожити життя, уникаючи втрат, чорних смуг і сум’яття? Навіть ті, кого в дитинстві оминула ця чаша, рано чи пізно дістають усереднену дозу, а подеколи й сильну. Усвідомлення кінця всього – річ неминуча, як і сам кінець. Проте я не міг уявити, яких форм прибере те чи друге, й навіть зараз не можу розвінчати його простоту: залишки підліткової фантазії дотепер переконували мене, що існує на світі не затьмарений болем життєвий шлях Шведа. Але ж на що тоді він натякав у своєму виважено-ґречному листі, коли, кажучи про свого покійного батька, геть не такого товстошкірого, як припускав загал, він писав: «Мало хто знав, як близько він приймав до серця всі ті біди, що випадали на долю близьких йому людей». Ні, схоже, Швед таки сьорбнув лихої долі. От він і хотів поговорити зі мною про те, що його мучило. Авжеж, не батькове життя він хотів обговорювати, а своє.

      Я помилився.

      Ми зустрілися в італійському ресторані в західній частині Сорокових вулиць, куди Швед роками ходив із сім’єю, приїжджаючи у Нью-Йорк подивитися бродвейську виставу чи гру «Нью-Йорк Нікс» на «Медісон-сквер-гардені», і я одразу зрозумів, що до основи мені не дістатися. Тут, у ресторані «У Вінсента», з ним були знайомі всі: і сам Вінсент, і Вінсентова половина, і метрдотель Луї, і бармен Карло та офіціант Біллі: кожен знав містера Левова, й кожен цікавився, як почуваються господиня та хлопці. З’ясувалося, що коли ще були живі батьки, він привозив їх до Вінсента – святкувати чи то день народження, чи якусь річницю. Ні, думав я, він запросив мене сюди, щоб тільки показати, що на заході 49-ої Вулиці СКАЧАТЬ