Адеман. Орбітальне фентезі. Олівія Глейс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ маєш вибір: смажені равлики або у власному соці, – глумливий важіль настрою осікся: – І Симка-волоцюгу лапами своїми людськими не пинай – живий бо, не машина.

      – Спасибі, переб’юсь! – другий параграф Евена проігнорувала.

      Велика кішка зникла в густій імлистій ночі. «Симко», симулятор макрооптичного типу, виріс іскоркою із темряви до розміру котячого ока. Евині голосові команди шельма вибірково ігнорував, бо керувався алгоритмом собачої вірності болокоту. Срібляста сфера граційно виростила прозорі крильця і завібрувала у вітанні всіма кольорами веселки. Зазвичай вона вираховувала оптимально безпечний курс. Свого шпигуна Гелена частенько залишала за няньку, коли саму її кликали справи. Вона знала: крагуни до завтра дадуть їм спокій.

      Ева не розуміла такої потреби, наглядач її дратував, однак Білогрива не втомлювалася демонструвати власну домінантність.

      Із неудаваною люттю двонога пнула ногою сріблясту пульсуючу сферу. Куля метнулась, закрутилась-забарахталась, вибухаючи у гніві сліпучим світлом. Піднялась над землею вище і ненадовго зависла. «За що це мені?» – могла вона спитати, якби уміла. «У нас так сік чавлять з огрумів, – відповіла б зі злістю медоока. – Уночі, любчику, світла не буває забагато!».

      Випромінюючи м’яке ображене сяйво, Симко поплентався десь у східному напрямі, залишаючи позаду срібну імлисту доріжку. Видихнувши лють, адеманка подалась за ним. «Мстивий усе ж» – подумала дівчина, спотикаючись між грубим корінням. Вона вирішила, що волоцюга навмисно вибирає горбисті ділянки і стрімкі підйоми.

      Гостре, мов лезо, каміння виповзало і кидалось під ноги, колюче гілля карликових дерев витягувало нитки із її в’язаного хітону. Коси застрявали в липких клешнях лисих чагарників.

      Нарешті те, що дасть спочинок втомленим ногам і очам, виповзло з рідкого туману – високий столітній аскет з розлогим товстим гіллям буде її нічлігом. Сяюча сфера зависла на рівні вищому людського зросту і безшумно розтанула у листяній кроні. Трапиться згадати безтурботне дитинство: в умінні видряпуватись по стовбурах медоокій заздрили усі дворові друзі. Та цього разу не довелось напружувати сили, оскільки на корі знайшлися і старі рукотворні виїмки, і природні нарости. Легкий підйом ускладнювався лише слизькою опорою – товстезна галузка, до голизни обідрана чиїмись пазурами, кілька разів підступно вислизала з-під ніг, але дівчину рятували порослі праворуч стебла повзучих деревних ліан. Просуватись далі їй завадили сторонні звуки.

      Напружити увагу, Ева завмерла і не дихала. Вона намагалася щось розгледіти у світлі пульсуючого світла уже видимого Симка, але це щось рухалось зі спритністю тіні і не давало себе розгледіти.

      – Когось виглядаєш? – завчене зміїне шипіння розрізало застиглу тишу, наполохавши зграю нічних метеликів і ще когось.

      – Ти…? – Еві вже відлягло від серця. – Коли ти туди встигла..? – з удаваним спокоєм двонога шукала поглядом свою супутницю.

      – Після СКАЧАТЬ