Зелена миля. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ напівсерйозно, як мені здалося. – По-перше, нікому не буде діла. А по-друге, однаково мені не повірять.

      – Хлопці, вона тіки у вас їла, – пожалівся Ту-Ту. Він зневірено похитав головою, потім із зусиллям нахилився, підібрав те, чим погордувала миша, і вкинув у свою беззубу пащу. Та одразу ж почав перемелювати щелепами. – Чого то вона так?

      – А ще цікавіше, – сказав Гаррі, – звідки вона знала, що в Персі вихідний?

      – Вона не знала, – відповів я. – Це просто випадковий збіг, що миша прийшла знов сьогодні.

      Та тільки повірити в це ставало дедалі важче. Минали дні, а миша показувалася лише тоді, коли Персі був вихідний, на іншій зміні чи в іншій частині в’язниці. Ми: Гаррі, Дін, Брутал і я – вирішили, що вона мусила розпізнавати голос Персі чи його запах. І старалися не обговорювати занадто активно саму мишку – мишачка. Бо наче без жодного слова домовилися між собою, що це може зіпсувати нам те дивне щось – особливе і прекрасне в силу своєї чудернацькості та делікатності. Зрештою, Віллі нас обрав, хоча яким чином, я не розумію ще й досі. Може, найточніше це зумів передати Гаррі, коли сказав, що іншим людям казати не слід, нічого доброго з цього не вийде – не тому, що не повірять, а тому, що їм буде байдуже.

      4

      Потім настав час страти Арлена Біттербака, не вождя в дійсності, а першого старійшини племені в резервації Вашіта і члена Ради черокі. Він убив чоловіка по-п’яному – і п’яними були обидва. Вождь проломив тому чоловікові череп бетонним блоком. Предметом суперечки була пара черевиків. Тож сімнадцятого липня того дощового літа моя рада старійшин збиралася позбавити його життя.

      Для більшості ув’язнених у «Холодній горі» години відвідувань були негнучкими, як сталеві балки. Але на наших хлопців у блоці Е це не поширювалося. Тому шістнадцятого числа Біттербакові дозволили піти в довгу кімнату, що прилягала до їдальні, – Аркаду. Прямо посередині вона була розділена сіткою, в яку були вплетені пасма колючого дроту. Там Вождя мали відвідати друга дружина й ті діти, які ще бажали мати з ним справу. Настав час прощатися.

      Його відвели туди Білл Додж і двоє інших «літунів». У решти наглядачів була робота – одна година, в яку нам треба було втиснути принаймні дві репетиції. Або три, якщо вдасться.

      Персі не дуже й протестував, коли на страті Біттербака його заслали в щитову до Джека Ван Хея; надто зелений він був, щоб розрізняти, добре йому місце виділили чи погане. Він тільки знав, що зможе дивитися у прямокутне віконце, затягнуте сіткою. Може, йому й не подобалося, що це вигляд на стілець ззаду, а не спереду, та все одно він мав бути досить близько до нього, щоб побачити, як летять іскри.

      Біля того віконця ззовні на стіні висів чорний телефон, без жодної ручки чи набірного диска. Той телефон міг лише приймати дзвінки, та й то тільки з одного місця: кабінету губернатора. За всі ці роки я передивився багацько фільмів про тюрми, в яких офіційний телефон дзеленчить за мить до того, як якомусь невинному бідоласі мають врубати струм, але наш телефон не дзвонив за час моєї роботи в блоці Е, жодного СКАЧАТЬ