Дим. Володимир Худенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чи правду казав ото старий Кандиба щодо схожості Ірини з давно померлою його сестрою, але ні на кого зі своїх Ірина і справді наче не була схожа – ні на батька з матір’ю, ні на старших брата з сестрою. У задумі або при спокійній розмові її рівні брови завше трошки наче вигинались догори, а правий кутик губ опускався, од чого здавалося, що вона журиться за чим або навіть ось-ось заплаче, але то була омана – вона могла тут же добродушно усміхнутись, тепло, невимушено. Але якщо, наприклад, вивести її з терпіння, що бувало вкрай рідко, образити абощо, то її вираз обличчя мінявся на рівний, строгий, немов у якої скульптури, вона вирівнювалась станом, витягувалась, як струна і просто-таки спопеляла кривдника тяжким поглядом неймовірних очей, котрий мало хто витримував, і Антон також.

      Її очі були дивніші за все – темно-сірі з зеленуватим відтінком, з поволокою, великі, і їх пронизливий погляд немов виринав з якоїсь неймовірної, недосяжної і нелюдської глибини.

      Зрештою – цілком можливо, що то лише закоханий Антон вважав її аж такою красунею і багато чого про неї додумував собі, як і всі закохані, але можна сказати з упевненістю, що в жовтневській школі не один він на неї задивлявся. Але вибрала вона чогось саме його. І йому абсолютно щиро не був зрозумілий такий її вибір аж до сих пір. Багато було кращих за нього – більш бідових, більш розумних, більш… Навіть зовні він наче нічим особливим не вирізнявся – не надто високий, лише трошки вищий за саму Ірину, чорнявий, ледь-ледь смаглявий, кароокий, плечі розправлені, але не такі вже й широкі… Може, одна лиш деталь була особлива в ньому із зовнішніх – проковзувала в нього іноді така лукавенька, навіть глузлива посмішка, причому він сам у такі хвилі зазвичай нічого лукавого і глузливого й на думці не мав. Ірина сама йому якось про се сказала, мовляв – мружишся, як циган. Він, правда, одразу, сміючись, зауважив, що ніяких циган в роду наче й не мав, а вона натомість приказала – не дивись на мене так, бо я ніяковію. І дуже видно було при цьому, що їй так ніяковіти подобається. Після того Антон подумав, що, може, в тій його посмішці що і є, але, ясна річ, подумав те просто жартома. В цілому ж її вибір так і лишився для нього нерозгаданою таємницею аж до сих пір.

      Ще зі школи норов у Ірини, з одного боку, був наче й простий, невибагливий, але разом з тим із погордою, хоча, може, це й не те слово. Не те щоб вона була гордовита, зовсім ні, але завше трималась трохи наче осторонь од решти, трошки в самотині, хоч і мала подруг, товаришів. Вона ніколи не допускала зайвого панібратства або чого такого – завше спиняла отим тяжким поглядом будь-кого, хто без дозволу порушував її простір. Вона часто бувала в довгій задумі, в отій своїй немов печалі, і не любила, коли її в такі хвилі відволікали. Та знову ж таки – може, то лише закоханий Антон того всього про неї додумував, і вона б сама посміялася, аби він або хто інший розказав їй про таку її значущість в його очах. Скоріше за все, так і було б.

* * *

      Так-сяк впорались із хазяйством того вечора, а вечеряти й не стали. Перехопив кожен щось там на похороні, а СКАЧАТЬ