Завжди поруч. Михаил Гранд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ витяг з кишені ключі від автомобіля, припаркованого неподалік, вимкнув сигналізацію, поклав валізу з речами до багажника і сів за кермо. Білий ведмідь Вірджил влаштувався на пасажирському сидінні. Мотор слухняно заревів, і юнак нарешті вирушив.

      Шістнадцять кілометрів, що відділяли його від центру міста, хлопець подолав за сім хвилин. Вранці у неділю дорога була порожня, це давало змогу їхати швидко. Він промчав біля іподрому і наближався до великого пагорба, увінчаного хрестом заввишки метрів у двадцять.

      Зменшити швидкість довелося, вже під’їжджаючи до нього, – там неспішно рухалася довга колона вантажівок. Незважаючи на те, що на вулиці стояло літо, ця ділянка здавалася по-осінньому холодною, наче за вікном був листопад. Флоріан навіть затремтів. Звідкись виринула думка, що це хрест Дуфінгальда Бремора, що, звісно, цілковита нісенітниця, адже Дуфінгальд Бремор був серійним маніяком-убивцею. Втім, Флоріан ніколи не дивувався своїм асоціаціям, часом досить химерним.

      Дороги були порожні, але термінал авіакомпанії виявився вщент забитий натовпом. Флоріан тримав у руці квиток другого класу, а це свідчило, що серед перших пасажирів йому до літака не потрапити.

      Черга мало-помалу просувалася. Фоном до гамору натовпу – розмов, тупання ніг, шурхотіння газет – грала ненав’язлива мелодія, що мала заспокоювати пасажирів і відволікати від метушні й суєти. І, можливо, кишенькових злодіїв. Вона не припинялася навіть під час голосних оголошень, що час від часу лунали у залі реєстрації.

      Флоріан уже здав багаж і очікував на свою чергу перед стійкою реєстрації. Зненацька він відчув позаду якийсь рух – і, озирнувшись, побачив групу поліцейських. Одягнені в бронежилети і з автоматами в руках, вони швидко наближалися, розштовхуючи чергу.

      Хлопець роздивився навкруги – і побачив ще одну групу автоматників. Опущені візирі шоломів свідчили про серйозність ситуації. Офіцер, що замикав колону, різко жестикулював, гучно викрикуючи команди в рацію. Юнакові відразу здалося, що той вказав автоматникам саме на нього.

      – У терміналі D проводиться посадка на рейс K26-48, – пролунав жіночий голос з гучномовців, такий спокійний і незворушний, наче жодної особливої ситуації не виникло і крім пасажирів, в аеропорту немає тридцяти поліцейських, озброєних до зубів. Тим не менш, люди почали панікувати.

      Раптом один хлопець, з самого початку черги, зірвався з місця і спробував прорватися до службового коридору за скляними дверима. Кілька людей позадкували, жінка з дитиною скрикнула від несподіванки. Літній чоловік за нею, збитий з ніг, упав, застогнавши від болю. Поліцейські в бронежилетах відразу кинулися за хлопцем і оточили втікача, накинувши на нього сітку, наче на рибу. А над усім цим продовжувала линути ненав'язлива мелодія.

      Хлопця, що став значно спокійнішим після удару електрошокером, дістали з сітки, заламали руки, надягли наручники і похапцем поволокли до кімнати охорони.

      Звісно, у зв'язку з інцидентом, що трапився, відбулися зміни в розкладі відльотів.

      – Увага! – почувся звідусіль командний СКАЧАТЬ