Співдружність. Енн Патчетт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ красувався чистенький темно-синій «Пежо». У Фікса Кітінґа було менше дітей, кращий годинник, іноземна марка авто і набагато вродливіша дружина. До того ж він ще навіть не став детективом. Якби комусь спало на думку тієї миті запитати Казенса, що він про це думає, той відповів би, що це здається йому підозрілим.

      Тільки тоді, коли він почав розглядати машину, яка здавалася йому привабливою вже бодай тому, що була французькою, він згадав про зниклу дитину. Казенс подумав про свою доньку Джанет, яка тільки-но почала ходити. Після вчорашнього падіння на лобі в неї виліз синець, рана все ще була заклеєна лейкопластиром, і в нього починалася паніка від самої думки про те, що йому треба було наглядати за нею. Бідненька Джанет, він геть забув, де він її покинув! Тереза добре знала, що він зовсім не вміє пильнувати малих дітей. Їй не слід було доручати йому цю справу! Його серце так калатало з переляку, що ледве не вискочило з грудей. Він кинувся шукати її, вискочив із гаража, побачив гостей і зрозумів, що він усе ще на вечірці в Кітінґів. Притомність неквапно поверталася до нього, він ще якусь мить постояв, тримаючись рукою за двері, відчуваючи одночасно сором та полегшення. Він нічого не загубив.

      Підвівши голову, Казенс побачив, що сонце вже почало хилитися до обрію. Треба сказати Фіксу, що йому вже час іти додому, в нього самого є діти, про яких треба дбати. Він повернувся до будинку у пошуках ванної кімнати та туалету. Перед тим як вийти з ванної, він сполоснув обличчя холодною водою. З іншого кінця коридору були ще одні двері. Він відчинив їх, усередині було напівтемно. Фіранки на вікнах були запнуті. То була дитяча кімната для дівчаток: рожевий килим, рожеві з пухкими зайчиками шпалери на стінах. Ця кімната була зовсім несхожа на ту, в якій спали його доньки – Голлі та Джанет. Він побачив у кутку трьох маленьких дівчаток, що спали на подвійному ліжку. Ніжки однієї лежали поверх ніжок іншої, а рученятами вони трималися за волосся одна одної. Єдине, чого він чомусь не помітив відразу – Беверлі Кітінґ, яка стояла з немовлям перед столиком для зміни підгузків. Беверлі глянула на нього, її обличчя сяйнуло привітною усмішкою:

      – Я тебе знаю, – мовила вона.

      Чи то Беверлі застукала його зненацька, чи то її краса знову збентежила його.

      – Вибач, – пробубонів Казенс і взявся був рукою за двері.

      – Не хвилюйся, ти їх не розбудиш, – вона хитнула головою у бік малечі. – Гадаю, вони напилися. Я перенесла їх сюди по одній, і вони навіть не прокинулися.

      Він повернувся й поглянув на дівчаток, старшій з них було років п’ять, не більше. Він нічого не міг із цим вдіяти: вигляд дітей, які міцно спали, його дуже тішив.

      – Серед них є і твоя? – запитав він. Усі троє були дещо схожими між собою. Та жодна не була подібна до Беверлі Кітінґ.

      – Та, що в рожевій сукні, – відповіла вона, не відводячи погляду від підгузка, якого тримала у руці. – А двоє інших – то її двоюрідні сестри.

      Потім СКАЧАТЬ