Таємна історія. Донна Тартт

Чтение книги онлайн.

      На кухню зайшов Генрі.

      – У вас не знайдеться таблетки аспірину?

      – Ось тут. Тобі налити чого-небудь?

      Генрі вкинув пару пігулок у жменю, дістав ще кілька загадкових капсул із кишені й запив усе це склянкою віскі, яку йому запропонував Чарльз. Пляшечку з аспірином він залишив на буфеті, то я крадькома спробував і собі витрусити пару штук. Але це не пройшло повз увагу Генрі.

      – Тобі зле? – по-доброму поцікавився він.

      – Та просто голова розболілася, – відповів я йому.

      – Сподіваюся, вона ж хоч не мучить тебе регулярно?

      – Що? – встряв у розмову Чарльз. – Тут усі занедужали?

      – Чому тут усі зібралися? – ображено озвався до нас із коридору лункий голос Банні. – Коли ми вже сядемо їсти?

      – Зажди, Бане, ще хвилинка.

      Коркоран неквапом зайшов на кухню й зазирнув через плече Чарльза, розглядаючи тацю з реберцями, які той тільки-но зняв із ґратки.

      – Здається, вже готові, – промовив він, потягся по крихітний шматочок, узяв його за кісточку й заходився обгризати.

      – Банні, не треба, я тебе прошу, – проказав Чарльз. – А то решті потім не вистачить.

      – Ви ж мене голодом морите, – з повним ротом проплямкав Банні. – Я аж заслаб.

      – То погризеш після всіх кісточки, – грубо відказав йому Генрі.

      – Стули пащеку.

      – Бане, справді, ну хоч хвилинку почекай, га? – не здавався Чарльз.

      – Окей, – погодився Коркоран, але в ту ж мить поцупив іще одне реберце, коли Чарльз повернувся до нього спиною. По руці збігла цівочка рожевуватого соку й зникла десь у манжеті.