Карибська таємниця. Аґата Крісті

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ каву, і стільці трохи відсунули від столів. Міс Прескот відкрила свій несесер і дістала звідти бридку на вигляд скатертину, яку підшивала. Вона розповіла міс Марпл про події дня. Уранці вони відвідали нову школу для дівчаток. Після пообіднього відпочинку пройшлися плантацією цукрової тростини й пили чай у пансіоні, де зупинилися їхні друзі.

      Прескоти оселилися в «Золотій Пальмі» раніше, аніж міс Марпл, і тому змогли розповісти їй про інших постояльців готелю.

      Отой старий чоловік, містер Рейфаєл, приїздить сюди щороку. Він фантастично багатий! Володіє величезною низкою супермаркетів, розкиданих по всій Північній Англії. Молода жінка, та, що з ним, – його секретарка Естер Волтерс, удова. (Там усе гаразд, звичайно. Нічого непристойного. Зрештою, йому вже майже вісімдесят!)

      Міс Марпл кивком голови висловила свою цілковиту згоду з тим, що там і справді не може бути нічого непристойного, а канонік зауважив:

      – Дуже мила молода жінка; її мати, якщо не помиляюся, вдова й живе в Чичестері.

      – Містер Рейфаєл привіз із собою також служника. Чи то радше медбрата – він кваліфікований масажист, думаю. Його прізвище – Джексон. Бідолашний містер Рейфаєл практично паралізований. Як це сумно – з такими грішми!

      – Він щедро й із радістю жертвує на церкву, – схвально промовив канонік Прескот.

      Люди мінялися місцями, одні пересідали далі від шумового оркестру, інші – ближче до нього. Майор Полґрейв приєднався до квартету Гілінґдонів – Дайсонів.

      – Тепер про тих людей, – мовила міс Прескот, без потреби знизивши голос, бо він однаково не був чутний через гуркіт і брязкіт шумового оркестру.

      – Я саме збиралася запитати у вас про них.

      – Вони були тут торік. Вони щороку по три місяці живуть у Вест-Індії, оселяючись на різних островах. Високий чоловік – то полковник Гілінґдон, а темноволоса жінка – його дружина, вони ботаніки. Інші двоє, містер і місіс Ґреґорі Дайсон, – американці. Він пише про метеликів, якщо не помиляюся. Й усі четверо цікавляться птахами.

      – Так приємно, коли люди мають хобі на свіжому повітрі, – добродушно промовив канонік Прескот.

      – Думаю, їм би не сподобалося, що ти назвав їхнє захоплення хобі, Джеремі, – сказала його сестра. – Вони друкують свої статті в журналах «Нешнел Джіоґрефік» та «Роял Ортікалчерел Джорнел». Вони сприймають себе дуже серйозно.

      Гучний вибух сміху долинув від столу, на який вони дивилися. Він був настільки гучний, що перекрив брязкіт шумового оркестру. Ґреґорі Дайсон відхилився назад на своєму стільці й бив кулаком по столу, його дружина протестувала, а майор Полґрейв осушив свій келих і, схоже, аплодував.

      У цю мить їх навряд чи можна було назвати людьми, які сприймають себе серйозно.

      – Майорові Полґрейву не слід так багато пити, – сердито зауважила міс Прескот. – У нього високий кров’яний тиск.

      На СКАЧАТЬ