Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. Сергій Плохій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а й верховну владу над іншими князями, мав відійти до старшого сина. Інші мали правити під його протекцією та наглядом у своїх окремих князівствах. Передбачалося, що київський престол переходитиме від старших братів до молодших, поки не помре одне покоління князів. Нове покоління започаткує новий цикл, почавши від найстаршого сина найстаршого з братів. Більшість учених висловлюють сумнів щодо справжності Ярославового заповіту, однак, хоч існував він, хоч ні, текст, що заявляє про існування такого заповіту, відображає практику, що переважала після смерті Ярослава.

      Ярослав мав п’ятеро синів, які вижили, але в «заповіті» згадано чотирьох. Лише троє з них зможуть «спробувати на смак» верховну владу після смерті батька. Київський престол перейшов до старшого брата Ізяслава, але він розділив владу з двома братами, які княжили в Чернігові та Переяславі – двох містах неподалік від Києва. Разом вони утворили неформальний тріумвірат, рішення якого були майже обов’язковими для решти Рюриковичів – київської правлячої династії, що вела свій родовід від легендарного Рюрика, але згодом звелася до Ярославичів – нащадків Ярослава Мудрого. Тріумвіри впоралися з претендентами на їхню владу, заарештувавши одного з братів, який правив Полоцьком, і кинувши його до в’язниці у Києві. Їхні столиці стали центрами території, яку руські літописи називають Руською землею.

      Цей термін не був абсолютно новим. Він з’явився у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона і, таким чином, може бути віднесений до часів Ярослава Мудрого. Але досяг він піку популярності наприкінці ХІ – на початку ХІІ століття, коли тріумвіри вже зійшли зі сцени, а їхні сини та племінники зводили рахунки між різними гілками династії, одночасно відбиваючи агресію з півдня. Володимир Мономах, онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, зробив неабияку кар’єру, проявляючи відданість Руській землі. Син одного з тріумвірів, він княжив у Переяславській землі, величезній території, що простягалася від степового прикордоння на півдні до північно-східних лісів навколо Москви, населених бунтівним плем’ям в’ятичів.

      Але головною проблемою Мономаха були не в’ятичі, які опиралися християнізації, а іноді й убивали ченців-місіонерів, а збільшення активності кочовиків на півдні князівства. У той момент, коли руські князі змогли зупинити печенігів (Ярослав розбив їх 1036 року), на кордонах Київської держави з’явилися нові, більш агресивні племена. Це були половці, або кумани, і до кінця ХІ століття вони вже контролювали чималу частину євразійського степу – від Іртиша на сході до Дунаю на заході. Руські князі були не в змозі самостійно, без підтримки інших членів династії, здолати половців. Їм потрібно було об’єднати свої сили, і ніхто не наполягав на цьому більше, ніж переяславський князь Володимир Мономах, якому літописець приписує організацію низки успішних походів проти половців.

      Володимир Мономах, великий проповідник ідеї СКАЧАТЬ