Ідеологія. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вона йшла врозріз із «несправедливим почуттям члена пануючої нації.[153] Що принципи будь-якої нації випливають з її емоції, з її волі, а не навпаки – цього прекраснодушні наші революціонери ніяк не могли собі усвідомити, вірячи в переродження мозку своїх невблаганних ворогів.

      Вони не ставили справи суперечки двох народів у площині суперечки за владу над народом і територією спірної країни, йшлося ж тільки про втілення принципів демократії, а хто ж краще розуміється на тому, як це зробити в Україні, як не наші українські демократи? Це була справа доцільності та переконання. І в цьому стосунку наше соціалістичне дрібне міщанство ні в чому не відрізнялося від міщанства буржуазного. В прихильність до них ворожої їм нації вони повірили відразу, без вагань. Інтереси їхньої колишньої в’язниці стали їм близькими, своїми, бо вони почувалися органічною частиною… єдиного цілого,[154] а не самостійною нацією. Вірячи, що захоплення влади над нашим краєм Росією мало метою тільки запровадження і тріумф тих чи інших засад, а не панування як таке, вони радо міняли свої засади (демократію на радянство), переконані, що коли лишень приймуть засади противника, то в нього відпаде будь-який імпульс прагнути захоплення влади.[155] Що їх найбільше займало – це як би уникнути революції, не порушити порядок. «Зробити революцію було б не важко, але ж чи привело б це до нашої мети? Чи дало б лад нашому краєві?» Їхньою метою, цих соціалістів, було «провадити революцію в організованій, продуктивній формі»,[156] з музикою, як казав Тичина. Нашим соціалістам треба було такої революції, яка б «підняла ще на вищий щабель революційний дух мас» і «вела б до здійснення національних постулатів», але одночасно «не викликала братовбивчої (?) різні між російською та українською демократіями»; революційне, але без вибухів,[157] одним словом кажучи милою їм мовою російської демократії, хотіли робити революцію «во всю прыть тихими шагами». Єдине, на що вони орієнтувалися, то це «на добре, широке серце російської демократії», навіть на диво (грім перемоги), яке «зм’ягчить круте серце царату» і призведе до парламентаризму і до волі націй.[158] Такої віри трималися революційні соціалісти. В наївній зарозумілості вважали соціалістичні міщани схоластиками або бандитами тих, хто вірили лише в закон боротьби, реалістами ж були ті революціонери, які мріяли про «зм’ягчення» серця противника… Свої домагання реаліст мав висувати «не як протестуючі домагання, а як нагадування», бо «сумніву (в розм’якле серце супротивника) немає місця» в ніжній душі соціалістичного міщанина. Великі гасла революції, «свято великих днів, сяючі очі обивателя, все (було) для нього запорукою, що нікого не буде обіжено». Вони вірили в ласку супротивника «довірчиво, безхитросно, простодушно».[159] Про яку революцію тут було думати?

      «Сяючі очі обивателя», який із своєю обивательською простодушною СКАЧАТЬ