Ідеологія. Дмитро Донцов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на світ. Для них навіть самостійність виключає будь-який сепаратизм. Поняття, що відходять від зачарованого кола понять, пов’язаних із ідеєю симбіозу, є поняття трансцендентні для українського провансальства; воно не те, що їх вирішувати, навіть ставити не в силі. Воно органічно не в силі зрозуміти, що кожна, в тому числі національна species має власну волю; що поняттю незалежної нації іманентне прагнення окремого зовнішнього політичного ідеалу. Для провансальців самостійність краю здійснюється ніколи contra, а лише cum, лише за допомогою ворожих сил, ніколи vi, а завжди consilio.

      І навіть у ті рідкісні моменти духового просвітку, коли провансальці пробували вийти за тісні межі свого світогляду, коли додумувалися до закону експансії нації, до суті поняття держави як до чогось «загального», що стоїть над усім окремим, що тяжіє до активности назовні, навіть тоді вони інакше собі цю експансію не уявляли, як тільки щось несамостійне в методах та напрямку. Українська нація має розширитися (визнають вони часом), але обов’язково в тому самому напрямку, що й нація-паразит: маю на увазі нудні та наївні розмови про Зелений Клин, Сибір тощо, які ніби не дозволяють Україні жодним способом розраховувати в своєму розвитку лише на свої сили.

      Не зійшли з цієї точки зору й наші українські напрямки – як праві, так і ліві. Своєю реакцією проти анархістичного «демократизму» права течія, як кулішівщина і хліборобське державництво, безперечно мала певне значення в розвитку нашої національної ідеології, але й ця течія не піднялася над ідеологію симбіозу. Для «Хліборобської України» тісний союз із Москвою був необхідним ще за Б. Хмельницького; за цим же ж союзом ніби промовляють поважні тактичні причини міжнародного характеру і в наш час. Для правих течій справа самостійності чи федерації була питанням не засадничим, а тактичним.[90] Хлібороби-державники вважали випадковий, ним самим пізніше жалуваний, крок Хмельницького (унію з Росією), за необхідний для України. Точнісінько так, як і Драгоманов, для якого «присяга Б. Хмельницького цареві… була етапом не тільки природним, а й цілком національним».[91]

      Симбіоз із Росією (союз) – це категоричний імператив української національної політики. Як зовсім незалежний політичний чинник у світі, Україна для хлібороба-державника – така ж сама нісенітниця, як і для соціал-махновця. Вона є лише авангардом «руського (?) Сходу в його обороні як перед західною демократією, так і перед азійською охлократією» з тією різницею, що до цієї західної демократії Україна ставиться зовсім ворожо, як до чогось чужого, тоді як ставлення до «азійської охлократії» є «домашня суперечка слов’ян між собою», внутрішня справа «Руського Сходу», що вимагає полюбовного вирішення між Великою і Малою Руссю. Відродження України має й тут наступити не контра нації-паразита, а лише спільно з національним відродженням всіх трьох Русей».[92] Це лише в гнилому Заході народи, що визволялись, мусіли СКАЧАТЬ