Олена – вершниця зі списом. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ князь цей відзначався видатним розумом, стійкістю й хоробрістю та користувався загальною повагою. Він був одружений на дочці московського князя Василя Дмитрійовича, тож підтримував тісні зв’язки з Москвою (його діти буцімто росли в Москві при княжому дворі).

      Помер Олелько 1455 р., прийнявши перед смертю чернецтво. Його сини Симеон та Михайло звернулися до великого князя литовського Казимира Ягайловича з проханням переділити між ними Київську землю, але отримали відмову. Казимир узагалі не бажав визнавати Київ вотчиною Олельковичів і віддав його старшому з Олельковичів Симеону лише в пожиттєвий лен. Симеон Олелькович, як свідчать історики, був поборником православ’я та руських народних інтересів, не полишав думки (і спроб теж) відділити Київське удільне князівство від литовського, відзначався й воєнним обдарованням, був хоробрим і неодноразово з успіхом відбивав напади татарів на Київщину. За його правління Київське князівство користувалося відносною самостійністю.

      Великий князь литовський по смерті Симеона віддав Київ під управління присланого ним воєводи і таким чином усунув Олельковичів від Києва взагалі.

      У Великому князівстві Литовському почались утиски православ’я, що викликало бурхливе невдоволення руських князів. Врешті-решт, те незадоволення переросло у змову, метою якої було створити власну незалежну державу на чолі з Києвом. Очільниками змови стали князі Федір Бельський та Михайло Олелькович. Як свідчить Володимир Антонович, «у 1481 році змову гадано було здійснити: князь Федір Бельський, святкуючи своє весілля, запросив на урочистості великого князя литовського Казимира і там, під час бенкету, змовники мали схопити його. Але випадково за кілька днів до здійснення задуманого змову було викрито, слуг Бельського арештовано, і вони під тортурами зізналися і дали свідчення, що компрометували князів. Дізнавшись про арешт своїх слуг, князь Федір Бельський схопився вночі з постелі, напіводягнений скочив на коня і кинувся за московський рубіж…»

      Інших змовників – князя Івана Ольшанського і Михайла Олельковича було арештовано і кинуто до темниці у Києві. 30 серпня 1482 р. їх обох було страчено на лобному місці перед київським замком.

      Наступну спробу відділити києво-руські землі від Литви було здійснено аж у 1508 р., себто по 26 роках. І пов’язана вона була з князем Михайлом Глинським, як його нині історики титулують – «видатним представником свого часу». Михайло Львович тоді, хоч і мешкав у Києві, столиці колись могутньої Русі – імперії Київської, але мріяв повернутися до нього, як до столиці Київської Русі, а не просто бути у Києві. Та для цього треба було заново відновити Київську Русь, її велич і могуть. І насамперед треба було повернути Києву і його землям волю, – адже в неволі могутню Русь (і будь-яку теж) не збудуєш.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, СКАЧАТЬ