Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі. Ч. 1. Мигель де Сервантес Сааведра

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ захмарення, мій друже, а затьмарення, – поправив його Дон Кіхот, – так говориться, коли сі два світила померкають.

      Та Педро не звернув жодної уваги на такі марниці й оповідав далі:

      – І ще вгадував, коли який рік буде, доїдний чи недоїдний.

      – Ти хочеш сказати: дорідний чи недорідний, – знов поправив Дон Кіхот.

      – Дорідний чи доїдний – все на одно виходить, – заперечив Педро. – То завдяки його порадам батько його і приятелі, що йому вірили, в великі достатки вбилися. Скаже було: «Цього року пшениці не сійте, сійте ячмінь, а на те літо ячменю не треба, а вже горох». Або: «Се літо маслинової олії море буде, а потім три роки – ані капелини».

      – Ся наука називається астрологія, – впав у річ Дон Кіхот.

      – Не знаю, як вона там називається, – сказав Педро, – досить, що він знав усе те і ще багато всякої всячини. Ну, минув там який місяць чи два, як він із Саламанки повернувся, аж бачать люди, скинув він свою довгу школярську хламиду і за пастуха перебрався, кептарика вдягнув ще й ґирлигу в руку взяв; так само й Амбросіо, приятель його вірний і товариш по науці. Ага пак, я забув сказати, що небіжчик Хризостом був іще й знаменитий віршник: і колядку нову на Різдво, було, скомпонує, і дійство на Великдень напише, що наші сільські хлопці приставляли, – і всі хвалили, що, Боже, як гарно. Як же побачили селяни, що тії школярі так раптом на пастухів перевернулись, дивували великим дивом і не могли додуматися, що воно за знак, до чого ця чудна переміна. Тим часом у Хризостома помер батько, лишивши в спадок синові неабияке багатство: і всякі статки-маєтки, і худоби чимало, що великої, а що і дрібної, і грошей готових суму-суменну. Став Хризостом усьому тому добру господарем і паном, і треба сказати, що він на те цілком заслуговував: удачі був приязної, товариської, подільчивий такий, знався все з людьми статечними, а на вроду – не кажи ти херувим. Згодом довідались люди, що бідолашний Хризостом на те за пастуха перебрався, аби ходити по пустельних наших місцях слідком за тією пастушкою Марселою, що то хлопець допіру казав, бо закохався в неї напропале. А тепер треба вам знати, що то за дівчина, я вам розкажу зараз, бо ви, мабуть, зроду ще такого не чули та, певно, і не почуєте, хоч і до Іродових літ доживете.

      – Не Іродових, а Яредових, – зауважив Дон Кіхот; прикро йому булу слухати, як той козопас слова перекручує.

      – Іроди теж, буває, довго живуть, – відповів Педро. – Ви мені, пане, краще не перебаранчайте, бо як будете до кожного слова прискіпуватись, то й за рік кінця не дійдемо.

      – Вибачай, друже, – сказав Дон Кіхот, – я тебе недурно перепинив, бо одне діло Ірод, а друге – Яред. Зрештою, ти цілком слушно зауважив, що інший Ірод і Яреда переживе. Кажи далі, я вже більше не перебиватиму.

      – Так от, паночку мій ґречний, – вів далі козопас, – жив у нашому селі один хлібороб на ймення Гільєрмо, а там такий заможний, що куди тобі Хризостомовому батькові. І дав йому Господь, окрім багатства незчисленного, ще й дочку-одиничку, що вродила СКАЧАТЬ