Великий Гетсбі = The Great Gatsby. Френсіс Скотт Фіцджеральд

Чтение книги онлайн.

      – Старий «Метрополь».

      – Старий «Метрополь», – сумовито вимовив містер Вольфсгайм. – Скільки облич, яких ніколи більше не побачиш. Скільки друзів, яких уже нема в живих. Повік не забуду тієї ночі, коли там застрелили Розі Розенталя. Нас було шестеро за столом, і цілу ніч Розі їв і пив – і як їв! Як пив! Аж ось десь над ранок підходить до нього офіціант і каже: «Вас там при вході хтось питає» – а в самого, бачу, обличчя якесь дивне. «Іду», – відповідає Розі й хоче підвестись, але я йому не даю, смикаю назад у крісло й кажу: «Що це за штучки, Розі, як ти потрібен якомусь сучому синові, то нехай він заходить сюди, а ти звідси не виходь, ясно?»

      Було вже по четвертій, якби не спущені штори, то ми вже бачили б, як світає.

      – І що ж він – вийшов? – простодушно спитав я.

      – Звісно, вийшов. – Містер Вольфсгайм обурено зблиснув на мене носом. – На порозі ще озирнувся і сказав: «Дивіться, щоб офіціант не забрав моєї кави». І тільки-но він ступив на тротуар, йому вгатили три кулі в його набите черево й дали газу.

      – Чотирьох з них потім посадовили на електричний стілець, – пригадав я.

      – З Беккером – п’ятьох. – Його ніздрі допитливо скинулися на мене. – То вас, я чув, цікавлять ділові пропозиції?

      Вражений таким несподіваним переходом, я розгубився. За мене відповів Гетсбі.

      – Ні, ні! – вигукнув він. – Це не той.

      – Не той? – Містер Вольфсгайм був очевидно розчарований.

      – Це просто мій приятель. Я ж вам казав, про того ми поговоримо іншим разом.

      – Вибачаюсь, – мовив містер Вольфсгайм. – Я помилився.

      Нам подали соковиту печеню, і містер Вольфсгайм, забувши про зворушливі переваги старого «Метрополя», з лютою вправністю заходився їсти. Водночас очі його дуже повільно оглядали весь зал; на завершення цього кругового огляду він озирнувся й подивився на тих, хто сидів позад нього. Певно, коли б не моя присутність, він зазирнув би й під наш стіл.

      – Слухайте, друже, – сказав Гетсбі, нахиляючись до мене. – Я, здається, розсердив вас сьогодні вранці в машині?

      Я побачив уже знайому усмішку, але цього разу не піддався на неї і відповів:

      – Я не люблю загадок і не розумію, чому ви не можете сказати відверто, що вам від мене потрібно. Навіщо вплутувати в усе це міс Бейкер?

      – Повірте, ніяких підступів тут нема, – запевнив він мене. – Зрештою, ви самі знаєте, міс Бейкер – справжня спортсменка, з нею якась там нечесна гра просто неможлива.

      Раптом він глянув на свій годинник, зірвався на ноги й вискочив із залу, залишивши мене сам на сам з містером Вольфсгаймом.

      – Йому треба подзвонити, – сказав містер Вольфсгайм, простеживши за ним очима. – Чудовий хлопець, чи не так? І з виду приємний, і джентльмен до самих кісток.

      – Так.

      – Він закінчив Авксфорд.

      – Еге ж.

      – Він закінчив Авксфордський університет СКАЧАТЬ