До побачення там, нагорі. П'єр Леметр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стало так важко, що він аж заплакав. Тижнями він мріяв про кінець цієї війни, і отак вона для нього закінчується…

      Генерал Морійо продовжував свердлити його поглядом. Він справді вважав таке боягузтво ницим. Його дратував цей зіщулений нещасний солдат, в якому втілювалась вся безвольність.

      – Але ми тут не займаємось дезертирами. Моя справа – це війна, розумієте? Ви, рядовий Майяре, постанете перед військовим трибуналом, перед воєнною радою.

      Альберт більше не міг триматися струнко. Руки, опущені вздовж штанів, почали тремтіти. Це – кінець… Історії про дезертирів та про солдат, які самі себе ранили, щоб не йти на фронт, усім відомі й не нові. Він багато чув про воєнну раду, особливо в 1917 році, коли Петен взявся наводити порядок у тому бардаку. Невідомо навіть, скількох тоді відправили на смерть, бо за дезертирство трибунал ніколи не милував. Хоч насправді розстріляних було не так і багато, але всі вони померли однаково швидко. Швидкість виконання покарання є частиною покарання. Отже, Альбертові залишилось жити три дні. (Це в найкращому випадку.)

      Але він мусить пояснити, що це – помилка! Та Прадель чіпко свердлить його своїм поглядом, і це виключає будь-яку надію…

      Це вже вдруге він прирікає Альберта на смерть. Є якийсь шанс вижити засипаним у земляному завалі, але не поставши перед воєнною радою…

      По спині та з чола, заливаючи очі, струмочками стікав піт. Він почав ще сильніше тремтіти і повільно мочитися прямо там, де стояв. Генерал і лейтенант дивилися на мокру пляму, яка збільшувалася на штанах.

      Альберт не міг дібрати слів. А генерал зрозумів це як виклик (він знався на викликах, він же генерал).

      – Лейтенант д’Олней-Прадель вказав тут, що чітко бачив, як ви кинулися в ту яму. Чи не так, Прадель?

      – Чітко бачив, пане генерале. Абсолютно точно.

      – То як, рядовий Майяре?

      Альберт мовчав. Не тому, що не міг дібрати слів, – йому просто відібрало мову. Він вичавив з себе лише:

      – Це не так…

      Генерал насупив брови.

      – Як це не так? Ви брали участь в атаці до самого її кінця?

      – Е-е-е, ні…

      Тут треба було сказати: «Ні, пане генерале», але в такій ситуації думати про все заразом неможливо.

      – Ви не брали участі в атаці до самого кінця! – закричав генерал, гримнувши кулаком по столу. – Бо на той час стрибнули у вирву! Чи не так?

      (Як можна далі про щось говорити, коли генерал ще й б’є кулаками по столу…)

      – Так чи ні, рядовий Майяре?

      – Так, але…

      – Звичайно, що так! Лейтенант Прадель вас чітко бачив, адже так, Прадель?

      – Так, пане генерале, бачив чітко.

      – Ваше боягузтво не можна пробачити, рядовий Майяре…

      Генерал підняв пальця.

      – Ви мало не загинули через своє боягузтво. Але вам покари не уникнути.

      У СКАЧАТЬ