Чи правильний вибір?. Ольга Сокол-Торська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ була майже як нова, зара, бренд. І вискочила з квартири, не з’ївши сніданку, мовляв не встигає, сама ж думала щось поцупити у бабусі, за якою доглядала, та яка мала поганий зір. Час від часу навідувались родичі, які були якимись крутими бізнесменами, тому й наряджалась так наша ялиночка. Ну і бабуся була не бідна. Віталіна, натомість, була повною протилежністю Злати. Довге чорне волосся, густе, завжди охайно заплетене в косу, додавало їй чарівності та неабиякої грації. Струнка фігура була приховала джинсами та білою блузкою, макіяж був мінімальний, лише тональний крем та рум’яна, вона не користувалась тушшю, це було непотрібно, адже густі чорні брови та вії говорили самі за себе. Віталіна вчасно вийшла з квартири, перевірила воду, газ, та покинула під’їзд.

      Її бабуся мешкала недалеко, тому потрібно було пройтись лише кілометр, аби дістатись призначеного пункту. Пані Станіслава була дуже спокійною жіночкою, хоча їй уже було за 80, вона не втрачала свого жіночого шарму. От тільки, що ноги вже відмовляли, тому доводилось вдатись до допомоги доглядальниці. Віталіна випадкового натрапила на оголошення, коли йшла тією ж дорогою до магазину, дівчина, яка доглядала цю бабусю якраз звільнялась, тому роздавала оголошення про роботу, з часом знайшлося місце і для Злати.

      – Ти снідала? – сказала Станіслава.

      – Так, звісно, ви ж знаєте, я завжди вчасно встаю і стараюся все встигати…

      – Звичка відмінниці, так?

      – Так, – посміхнулася дівчина.

      – Але все одно сідай, тут, біля мене, не гоже мені самій їсти.

      – Дякую, я тільки чаю зроблю.

      – І як тобі тут, в нашому місті, звикла уже?

      – Та ніби, спочатку було зовсім погано, а зараз ніби все добре, тільки от коли говорю по скайпу з рідними, і як ще покажуть мені наше подвір’я, нашого пса, котика, не можу…

      – Тихо, тихо, дочко, не плач, видно така твоя доля, можливо краща тебе чекає тут, ніж там…

      – На це одна надія, я взагалі не можу зрозуміти, я хоча б з подругою тут, а ви у своєму рідному місці сама, у цій квартирі, Вам, вам не страшно?

      – Мої страхи вже минули, я занадто віддавала себе дітям, потакала їм у всьому, хоча чоловік казав бути жорсткою, а я всі емоції на поверхні, нічого не приховаю, тому й така моя нагорода, лишив мене саму мій Тарас. Зрештою, чоловіки скоріше помирають, а хотілось би навпаки… Мені його так бракує, мені бракує його голосу, його обіймів, так, ти певно думаєш, що я стара з глузду з’їхала, ні моє нутро таке ж саме, як у молоді роки, тільки тіло от підвело неабияк, еге ж… чого ти не плач, це я так, нахлинуло… Ти краще розкажи про себе???

      – А що про мене, мені там один рік до закінчення залишався, я тут і не думала закінчувати, ну і нехай, це і так не моє, шукала будь- як роботу, от і знайшла вас…

      Того вечора, як завжди, Злата та Віталіна повернулися з роботи. Як завжди, звичайний вечір, світило сонце, вони приготували вечерю, з’їли котлетки, витерли ротики та пішли трохи полежати після втомливого дня. Злата знову не замовкала та торочила про своє, про те, як варто жити, чи будуть вони довго у багні, їй важко на роботі, СКАЧАТЬ