Париж для самотніх та інші історії (збірник). Джоджо Мойєс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до вашого відома, що всі цінні речі я поклала в сейф. А ще я знаю прийоми самозахисту.

      – А мене звати Єлизавета Друга, – бурмоче Нелл.

      Вона підводить погляд угору й чекає, коли клацне вимикач, адже це означатиме, що сусідка нарешті вимкнула світло.

      – Просто щоб ви знали, – звучить голос у темряві, – мені здається, це дуже дивне ім’я.

* * *

      Незважаючи на втому й поганий настрій, Нелл не може заснути. Сон то наближається до неї, то тікає геть, ніби сором’язливий коханець. Нелл намагається розслабитися й привести думки до ладу, але близько півночі внутрішній голос їй говорить: «Ні. Сьогодні ти не спатимеш, дорогенька».

      Її мозок невпинно працює, нагадуючи пральну машинку, витягуючи на поверхню думки, ніби брудну білизну. Може, вона надто захопилася Пітом? Була не надто класна для нього? Може, справа в занадто довгому переліку паризьких музеїв з усіма цими «за» і «проти» (тривалість їхнього перебування в Парижі щодо часу, витраченого в чергах)?

      Може, вона просто надто нудна, тому нормальний чоловік не може її покохати?

      А ніч тим часом повільно тягнеться. Нелл лежить у темряві, намагаючись не звертати уваги на хропіння із сусіднього ліжка. Вона потягується, позіхає, перевертається з боку на бік. Намагається глибоко дихати, повністю розслабитися, уявляти, ніби запихає погані думки в шухляду й зачиняє її на замок.

      Десь о третій ночі Нелл мириться з думкою, що їй навряд чи вдасться сьогодні заснути. Вона злазить із ліжка й тихо підходить до вікна. Злегка відсуває вбік фіранки.

      Світло ліхтарів відбивається від дахів. Дрібний дощик нечутно капає на тротуари. Якась парочка повільно йде додому, тримаючись за руки й про щось тихо перемовляючись.

      «А як гарно все було заплановано!» – думає вона.

      Американка починає хропіти голосніше, видаючи звуки, ніби її душать, на мить вона затихає, а тоді починає хропіти ще голосніше. Нелл дістає з валізи беруші (вона придбала дві пари про всяк випадок) і залазить назад у ліжко. «Я буду вдома вже за вісім годин», – думає вона й з цією втішливою думкою нарешті занурюється в сон.

      5

      Фаб’єн сидить на кухні в кафе й спостерігає за тим, як Еміль відшкрябує величезні сталеві сковорідки, а Рене, су-шеф, мовчки працює за своїм столом. Фаб’єн похмуро п’є каву з великої чашки. На годиннику за чверть перша.

      – Напишеш іще одну. Кращу, – говорить Еміль.

      – Я вклав туди всю свою душу. А тепер усе пропало.

      – Та годі тобі. Ти ж письменник. У тебе в голові має бути більше, ніж одна книга, інакше ти будеш дуже голодним письменником. І наступного разу користуйся комп’ютером, гаразд? Тоді ти зможеш просто видрукувати ще одну копію.

      З трьохсот із хвостиком сторінок рукопису, які здуло вітром, Фаб’єн знайшов лише сто вісімдесят три. Деякі з них були в болоті й дощовій воді, на інших були відбитки підошов, а ще частина зникла в паризькій ночі. Прогулюючись вуличками неподалік від будинку, він бачив поодинокі сторінки, які пролітали мимо та валялися в стічній СКАЧАТЬ