Дюна. Френк Герберт

Чтение книги онлайн.

      – Ваша матір сказала. Я зустріла її в коридорі, на сходах до чарівницької кімнати, – вона вказала праворуч. – Люди вашого батька чекають.

      «Певно, там люди Хавата, – подумав він. – Ми маємо дізнатися, хто керує цією штукою».

      – Іди до людей мого батька, – сказав він. – Передай їм, що я впіймав мисливця-шукача в будинку, тож їм потрібно розосередитися і знайти оператора. Скажи, хай негайно заблокують будинок та угіддя. Вони знають, що робити. Оператор – точно хтось із чужинців.

      Сам себе запитав: «Можливо, винна ця істота?» Але він знав, що ні. Коли вона зайшла, шукачем досі керували.

      – Перш ніж я виконаю ваш наказ, юначе, – сказала Мейпс, – маю дещо між нами прояснити. Ви наклали на мене борг води, і я не певна, що зможу повернути вам його. Але ми, фримени, платимо свої борги – байдуже, білі вони чи чорні. І нам відомо, що поміж вас є зрадник. Не можемо сказати, хто він, але впевнені, що він є. Можливо, саме його рука спрямовувала цей тесак.

      Пол мовчки вислухав це: зрадник. Перш ніж дар мови знову до нього повернувся, дивна жінка розвернулася й побігла назад у передпокій.

      Він думав гукнути її назад, але поведінка жінки підказала, що це б її образило… Вона розповіла йому все, що знала, і тепер пішла виконувати його наказ. За мить весь дім роїтиметься людьми Хавата.

      Його свідомість повернулася до іншого аспекту дивної розмови – до чарівницької кімнати. Він поглянув ліворуч, куди вказала економка. Ми фримени. Отже, це фрименка. Пол завмер заради мнемонічного спалаху, який збереже обличчя економки в його пам’яті – зморшкуваті смагляві риси та сині на синьому очі без білків. Він причепив наліпку: Шедаут Мейпс.

      Стискаючи розбитого шукача, юнак повернувся до своєї кімнати, лівою рукою схопив із ліжка поясний щит і, коли вже вибігав коридором ліворуч, застібнув його.

      Вона сказала, що матір десь тут, на сходах… до чарівницької кімнати.

      10

      Що підтримувало леді Джессіку в час її випробувань? Добре поміркуйте над цим прислів’ям Бене Ґессерит і, можливо, ви зрозумієте: «Будь-яка дорога, пройдена до кінця, веде в нікуди. Щоб зрозуміти, що перед тобою гора, достатньо трохи піднятися схилом. З вершини гори не побачиш».

      У кінці східного крила Джессіка виявила залізні сходи, що по спіралі здіймалися вгору до овальних дверей. Вона поглянула на коридор і знову повернулася до дверей.

      «Овал? – здивувалася вона. – Незвична форма для дверей у будинку».

      Крізь вікно біля спіральних сходів жінка бачила велике біле сонце Арракіса, що хилилося до небокраю. Довгі тіні пронизували коридор наскрізь. Джессіка знову звернула увагу на сходи. Різкі косі промені висвічували шматки засохлої землі на металевих сходах.

      Джессіка пішла вгору, поклавши руку на перила. Вони холодили долоню. Жінка спинилася перед дверима й побачила, що в них нема ручки, а на її місці – невелика заглибина.

      «Звісно ж, це не долоневий замок, – заспокоїла вона себе. – Такі замки роблять під індивідуальну СКАЧАТЬ