Життя і мета собаки. Брюс Кемерон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ без міри вдячний тим, хто мені допомагав і підтримував мене.

      Хочу назвати тут книжки, які подарували мені можливість дізнатися, як мислить собака, і подякувати їхнім авторам. Це «Dogwatching» («Спостереження за собакою») Дезмонда Морріса, «What the Dogs Have Taught Me» («Чого мене навчили собаки») Меррілл Маркоу, «The Hidden Life of Dogs» («Таємне життя собак») Елізабет Маршалл Томас, «Search and Rescue Dogs» («Собаки-шукачі й собаки-рятувальники») від Американської асоціації кінологів-рятувальників, а також праці Сізара Міллана, Джеймса Геріотта, доктора Марті Бекера і Джини Спадафорі.

      Я нічого не досягнув би без підтримки моєї родини, особливо батьків, які завжди вірили в мене, незважаючи на те, що я років із двадцять отримував від видавництв лише відмови.

      Також вірить у мене мій агент Скотт Міллер з «Trident Media», який ні на мить не втрачав надій щодо цієї книжки та щодо мене.

      Завдяки зусиллям Скотта я опинився у видавництві «Tor/Forge» і зустрів там редакторку Крістін Сівік, чия віра в книжку «Життя й мета собаки» в поєднанні з професіоналізмом покращили й відшліфували цей роман. Працювати з видавництвом «Tor/Forge» виявилося суцільним задоволенням.

      У той момент, коли я пишу ці слова, книжка ще не пішла до друку. Проте стільки людей щось роблять для того, щоб підтримати її! Шеріл Джонстон – чудова спеціалістка з продажу та реклами, гроза за кермом. Лайза Неш залучила своїх численних знайомих, щоб заручитися підтримкою для книжки. Базз Янсі постарався створити такий ажіотаж, щоб аж загуло. Гілларі Карліп взялася переробляти сайт wbrucecameron.com та розробила веб-сторінку adogspurpose.com – і це їй блискуче вдалося. Емі Кемерон скористалася багаторічним учительським досвідом і написала посібник для тих, хто хоче використати книжку «Життя й мета собаки» в рамках шкільної програми. Джеффрі Дженнінгс – надзвичайний книготорговець, який високо оцінив першу редакцію твору. Дякую також Лайзі Зупан за розуміння.

      Висловлюю подяку всім редакторам, які друкували мою колонку в своїх виданнях, попри непрості часи для преси. Особливо вдячний «The Denver Post» – газеті, яка взяла мене до себе після сумнозвісного закриття «Rocky Mountain News». Дякую вам, Ентоні Цюрхере, за те, що робили цю добру справу – редагували мою колонку протягом усіх цих років.

      Спасибі Бредові Розенфельду й Полу Вайцману з агенції «Preferred Artists» за те, що обрали саме мене, і Лорену Ллойду за те, що все організовував.

      Дякую вам, Стіве Янгере і Гейзе Майкле, за юридичну допомогу – я й досі вважаю, що нам можна послатися на неосудність.

      Дякую, Бобе Бріджесе, за те, що продовжуєш свою благородну справу та виправляєш помилки в моїй колонці. Якби я міг, я платив би тобі зарплату в сто разів більшу, ніж ти маєш зараз!

      Дякую, Клер Лазебнік, за те, що підійшла до мене в горах, щоб поговорити про літературу.

      Дякую, Томе Рукере, за все, що ти робиш у лиху годину.

      Дякую Великому Елові та Еві за те, що вклали стільки сил в мою «геніальну» кар’єру. Дякую Тедові, Марії, Джейкобові, Майї, а також Ітанові – за те, що похвалив мої штани.

      Дякую кожному з Національної спілки газетних колумністів за те, що бережете наш рідкісний вид і не даєте йому потрапити до Червоної книги.

      Дякую Джорджії Лі Кемерон, яка ввела мене в світ порятунку собак.

      Дякую Біллові Белші за працю над моєю головою.

      Дякую Дженніфер Альтабеф за те, що вона була поруч тоді, коли треба.

      Дякую Альберто Алехандро за те, що він майже одноосібно зробив з мене автора бестселерів.

      Дякую Куртові Гамільтону за те, що переконав мене перевірити, чи все в мене гаразд із горлом.

      Дякую Джулі Сайфер за те, що позичала мені все, що в неї було.

      Дякую Марсії Воллес – ти мій улюблений талісман.

      Дякую Нормі Велі за весь здоровий хлопський глузд.

      Дякую Моллі за поїздку в автомобілі, а Сьєррі – за те, що ця подорож стала можливою.

      Дякую Меліссі Лоусон за чистовий варіант твору.

      Дякую Бетсі, Річарду, Коліну і Шерон за те, що все мені показали й спробували навчити мене танцювати румбу.

      Першою людиною, якій я розповів цю історію, була Кетрін Мішон. Дякую, Кетрін, за те, що наполягла, щоб я чимшвидше написав «Життя й мету собаки», і за все інше.

      Тепер я розумію, чому так багато людей продовжують розмовляти, коли починає грати музика на врученні нагород Академії. Адже список тих, кому я хочу подякувати, просто нескінченний. Тож дозвольте мені зупинитися тут і завершити фінальним акордом – я хочу подякувати за жертовність і невтомну важку працю людям, які займаються порятунком тварин: допомагають загубленим, покинутим чи скривдженим домашнім улюбленцям знайти нове щасливе життя в люблячих родинах. Ви всі для мене – ангели.

      Розділ СКАЧАТЬ