Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта. Ірвін Ялом

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ описувати мою ситуацію? Можливо, коли я спробувала вчинити самогубство, я насправді хотіла вбити Метью? Знаєте, мені здається, що це правда. Чиста правда. – Вона приклала руки до серця. – Я ніколи не думала, що це може бути саме так!

      Я намагався зберігати спокій. Я дуже переймався через її депресію. Але зараз, безсумнівно, вона була просто у розпачі. А хіба могло бути інакше? Тільки відчай міг спровокувати фантазію, яка міцно тримала її всі вісім років. І якщо ми знищили цю фантазію, тоді я мав бути готовим зустрітися з її відчаєм, який був прихований за одержимістю. Отож, незважаючи на те, що все виглядало вкрай погано, депресія Тельми була дуже хорошим знаком, знаком, що вона повертається, знаком, що ми нарешті наближалися до мети. Усе йшло добре. Ми завершили підготовку і зараз могли почати справжній курс терапії.

      Насправді терапія почалася раніше! Разючі зміни настрою Тельми та її несподівана злість на Метью були знаком, що старі захисні споруди більше не працюють. Її стан був украй нестійкий у той момент. Інколи трапляється, що в пацієнта із серйозною одержимістю з’являється злість, але я був не готовий до її появи у Тельми. Урешті, я вважав її гнів, попри його ірраціональність, чудовим знаком покращення її психічного здоров’я.

      Я був такий захоплений зміною її стану та складанням плану нашої майбутньої роботи, що пропустив початок наступної репліки Тельми – але дуже чітко почув закінчення речення:

      – … і ось чому я маю припинити терапію!

      Я був спантеличений і не міг відповісти одразу.

      – Тельмо, як ви можете думати про таке? Це найгірший момент для припинення терапії. Саме зараз є можливість для невеликого прогресу.

      – Я не хочу більше лікуватися. Я пацієнтка з двадцятирічним стажем, і я втомилася, що до мене всі ставляться як до ненормальної. Метью ставився до мене як до пацієнтки, а не як до друга. Те ж саме з вами. Я хочу бути такою, як усі.

      Зараз я вже не пам’ятаю, що казав далі. Лише знаю, що я відкинув ідею припинити терапію та всіма можливими й неможливими засобами намагався змусити її передумати. Я нагадав про її шестимісячну обіцянку, з якої залишалося ще п’ять тижнів.

      Але вона була проти:

      – Навіть ви погодитеся зі мною, що інколи настає час, коли людина має захищати себе. Ще трошки такого «лікування» я не витримаю, – додала вона з кривою усмішкою. – Зайва дещиця терапії просто вб’є пацієнтку.

      Ніякі мої аргументи не мали ваги. Я наполягав, що ми дійсно досягли певного прогресу. Я нагадав їй, що вона прийшла до мене на прийом для того, щоб звільнитися від своїх нав’язливих думок, і ми значно просунулися вперед у цьому. Зараз якраз був час, коли ми могли братися до усунення домінуючого відчуття пустки та непридатності, яке живилося її одержимістю.

      Вона відповіла, що насправді її втрати були занадто великими – більшими, ніж вона могла витерпіти. Вона втратила надію на майбутнє (для неї це означало, що вона втратила свій «одновідсотковий» шанс на примирення з Метью), також втратила двадцять сім днів свого СКАЧАТЬ