Лялька. Даніель Коул

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ глянула на янгола у каптурі, то вже знала, що потрапила до його списку.

      Їй щойно ухвалили вирок.

      Чотири роки по тому…

      Розділ 1

      Субота, 28 червня, 2014 [3.50]

      Вульф наосліп шукав свого мобільника, який на поверхні ламінованої підлоги із кожним поштовхом вібросигналу відсувався все далі. У темряві почали поступово проступати незнайомі обриси його нового помешкання. Коли він сповзав по матрацу, щоб дістатися до телефону, до його тіла липло просякнуте потом простирадло.

      – Вульф, – відповів він, зітхнувши з полегшенням, коли нарешті зміг намацати на стіні бажане – вимикач.

      – Це Сіммонс.

      Вульф увімкнув світло й важко зітхнув, коли слабке жовтувате освітлення нагадало йому про те, де він знаходився, й боровся зі спокусою покласти слухавку. У крихітній кімнатці було чотири стіни, потертий двоспальний матрац на підлозі та одна-однісінька лампочка. Через його домовласника, котрий і досі не забрав ключа для відчинення вікон у попереднього мешканця, у цій тісній коробці було душно. Зазвичай для Лондона це не проблема, однак Вульф примудрився переїхати саме під час одного з нехарактерних для Англії спекотних періодів, який затягнувся вже майже на два тижні.

      – Здається, ти не надто радий мене чути, – промовив Сіммонс.

      – Котра година? – позіхнув Вульф.

      – За десять хвилин четверта ранку.

      – Хіба в мене не вихідний?

      – Уже ні. Ти потрібен мені на місці злочину.

      – Поруч із твоїм столом? – запитав Вульф, жартуючи лише наполовину, тому що жодного разу не бачив, щоб його шеф покидав офіс.

      – Дуже смішно. Цього разу вони витягли й мене.

      – Усе аж так погано?

      Перед тим, як Сіммонс відповів, на іншому кінці лінії запала тиша.

      – Досить погано. Ручку маєш?

      Вульф запорпався в одній зі складених біля дверей коробок і знайшов ручку, щоб нашкрябати адресу на тильному боці долоні.

      – Гаразд. Продовжуй.

      Боковим зором він помітив спалахи відблисків світла на кухонній шафці.

      – Квартира 108… – почав Сіммонс.

      Коли Вульф пройшов на жалюгідно обставлену кухню, його засліпили блакитні спалахи з маленького вікна.

      – … Трініті Тауерз… – продовжував Сіммонс, і коли Вульф визирнув через вікно, то побачив десятки поліційних машин та евакуйованих мешканців із житлового будинку навпроти.

      – Гіббард-роуд, Кентіш Таун? – перебив Вульф.

      – Гм… Як у біса ти про це дізнався?

      – Я ж детектив.

      – А ще ти можеш бути нашим першим підозрюваним. Спускайся.

      – Спущуся. Мені лише потрібно… – Вульф замовк, усвідомивши, що Сіммонс уже поклав слухавку.

      Поміж уривчастих блакитних спалахів він СКАЧАТЬ