Лялька. Даніель Коул

Чтение книги онлайн.

      – Живого? – роздратовано гаркнув Сіммонс.

      – На той момент – так, – відповів Едмундс.

      – А зараз?

      – Мертвий.

      – Голова? – розчаровано вигукнув Сіммонс.

      – Ми повідомимо.

      – Фантастика.

      Сіммонс завершив розмову і похитав головою. Він підняв погляд на Вульфа.

      – Надворі на тебе чекають. Скажи їм, що у нас шість жертв. Хай там що, а вони вже й так про це знають. Запевни їх, що наразі ми встановлюємо їхні особи й до того, як оприлюднимо будь-які імена, спочатку зв’яжемося з родинами жертв. Не згадуй нічого про те, що частини тіл між собою зшиті … і про свою квартиру теж.

      Вульф саркастично відсалютував і вийшов із кімнати. Зачинивши за собою двері, він помітив Фінлі, який прямував до нього з двома чашками кави.

      – Саме вчасно, – вигукнув Вульф через увесь офіс, котрий тепер був наповнений людьми, у яких починалися денні зміни. Подібне легко забувалося, адже такі яскраві випадки затьмарювали життя тих, хто якимось чином був до них причетний, тоді як решта світу продовжувала жити звичайним життям: люди вбивали людей, а злодії втікали на волю.

      Коли Фінлі дійшов до столу, на якому стояло п’ять величезних букетів, то почав шморгати носом. А підійшовши ближче, Вульф зрозумів, що у Фінлі ще й сльозилися очі. Щойно він дійшов до Вульфа, то голосно чхнув, упустивши обидві чашки кави на брудний килим на підлозі. Здавалося, Вульф був шокований.

      – Ці бісові квіти! – заревів Фінлі.

      Відколи він став дідусем, дружина взяла з нього обіцянку, що він не лаятиметься.

      – Я принесу тобі іншу.

      Вульф уже хотів сказати Фінлі, щоб той не переймався, аж раптом із ліфта вийшов кур’єр внутрішньої служби доставки зі ще одним дивовижним оберемком квітів у руках. Фінлі виглядав так, наче був готовий його вдарити.

      – Усе гаразд? Маю квіти для місіс Емілі Бакстер, – оголосив неохайний молодик.

      – Жахливо, – пробурчав Фінлі.

      – Це вже буде п’ятий чи шостий для неї. Невже вона така гарна? – запитав незграбний чоловік, заставши Вульфа зненацька таким недоречним запитанням.

      – Гммм…. Вона… Дуже гарна, – запинаючись, відповів Вульф.

      – Ми не думаємо про інших детективів з такої точки зору, – перебив Фінлі, побачивши труднощі свого напарника.

      – Це залежить від… – Вульф озирнувся на Фінлі.

      – Я хотів сказати, що, звісно ж, вона гарна, – випалив Фінлі, втрачаючи спокій від цієї розмови. – Але…

      – Думаю, що кожен із нас по-своєму унікальний і красивий, – мудро закінчив Вульф.

      Вони з Фінлі кивнули один одному, бездоганно ухилившись від незручного запитання.

      – Але він би ніколи не… – запевнив кур’єра Фінлі.

      – Ні, ніколи, – погодився Вульф.

      Чоловік нерішуче глянув на двох детективів.

      – Добре.

      Зі СКАЧАТЬ