Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії». Ерік Ларсон
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії» - Ерік Ларсон страница 4

Название: Постріл із глибин. Останній рейс «Лузитанії»

Автор: Ерік Ларсон

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Публицистика: прочее

Серия:

isbn: 978-617-12-2250-2, 978-0-307-40887-7, 978-617-12-3109-2, 978-617-12-3110-8

isbn:

СКАЧАТЬ військових дій, окреслену Німеччиною. Новиною ні для кого це не стало. Уранці перед відплиттям лайнера з Нью-Йорка на сторінках газет з’явилось оголошення від посольства Німеччини у Вашингтоні. Воно нагадувало читачам про існування зони військових дій та застерігало, що «судна під прапором Великої Британії[1] або її союзників можуть бути знищені» і що пасажири на таких кораблях пливуть «на свій ризик». Хоча в попередженні не йшлося про якісь певні кораблі, але всі зрозуміли це як указівку на корабель Тьорнера, «Лузитанію», – принаймні одна газета, New York World, помістила це попередження поряд із рекламою корабля компанії «Кунард». Відтоді всі пасажири «думали про субмарини[2], бачили їх в уяві та уві сні, навіть їли з думками про них», як казав Олівер Бернард, художник кіно, що подорожував першим класом.

      Тьорнер розповів пасажирам, що трохи раніше того вечора корабель отримав попередження про активність субмарин коло узбережжя Ірландії, та запевнив усіх[3], що немає жодного приводу для хвилювань.

      Якби таке сказав хтось інший, це звучало б як пустопорожня спроба заспокоїти. Але Тьорнер вірив у те, що говорив. Він скептично ставився до небезпеки, яку становили німецькі субмарини, особливо якщо це стосувалося його корабля, одного з трансатлантичних швидкісних лайнерів, яких називали «хортами». Його керівники теж поділяли скептичні погляди. Керівник нью-йоркського відділу компанії навіть видав офіційну відповідь на попередження Німеччини: «Річ у тому[4], що „Лузитанія“ – найбезпечніше судно на сьогодні. Вона надто швидка для будь-якої субмарини. Жоден німецький корабель не зможе її дістати, ба навіть наблизитися до неї». І це підтверджував досвід Тьорнера: як капітан інших кораблів, він уже двічі зустрічав[5] підводні човни, як він вважав, і легко від них тікав, наказавши «повний уперед».

      Пасажирам він не став розповідати про ті два інциденти, натомість заспокоїв по-іншому: наступного дня, увійшовши в зону військових дій, корабель буде під надійним захистом Королівського флоту.

      Потім він побажав пасажирам на добраніч і повернувся на місток. Талант-шоу продовжилося. Декілька пасажирів залишилися спати одягненими у вітальні – боялися опинитися в пастці на нижніх палубах, якщо станеться атака. Один особливо стурбований пасажир, торгівець грецькими килимами, надяг жилет і спав у шлюпці. Інший, Ісаак Леманн, підприємець із Нью-Йорка, заспокоював себе тим, що всюди носив із собою револьвер, який скоро приніс йому славу та ганьбу.

      З вимкненим освітленням та зачиненими шторами величний лайнер прямував крізь море – іноді в тумані, іноді під небосхилом, повним зірок. Але навіть уночі його силует був помітний. Уранці в п’ятницю, 7 травня, офіцери корабля, що прямував до Нью-Йорка, помітили «Лузитанію» на відстані декількох миль і відразу її впізнали. Капітан Томас Тейлор пояснив: «Силует із чотирма трубами[6] – тільки в неї були чотири труби».

      Корабель, який неможливо не впізнати СКАЧАТЬ

<p>1</p>

Див. New York Times, 1 травня 1915 р. Стаття про попередження розміщена на с. 3, а реклама – на с. 19.

<p>2</p>

Liverpool Weekly Mercury, 15 травня 1915 р.

<p>3</p>

Preston, «Lusitania», 172.

<p>4</p>

Bailey and Ryan, «Lusitania Disaster», 82.

<p>5</p>

Там само, 65; Beesly, «Room 40», 93; Ramsay, «Lusitania», 50, 51.

<p>6</p>

Свідчення, Томас М. Тейлор, клопотання пароплавної компанії «Кунард», 15 квітня 1918 р., Національний архів США, Нью-Йорк, 913.