Моя неймовірна подруга. Елена Ферранте

Чтение книги онлайн.

      – Скажи Черулло, що краще було б, коли б вона вчилася для отримання свідоцтва, а не гаяла час.

      І, взявши роман Ліли, вона залишила його на столі, навіть не подивившись на нього.

      Таке ставлення мене спантеличило. Що ж трапилося? Вона розсердилася на матір Ліли? Цей гнів вона поширила також і на Лілу? Було шкода грошей, яких батьки моєї подруги не хотіли дати їй? Я не зрозуміла. Через декілька я обережно запитала, чи вона прочитала «Блакитну фею». Вона відповіла незвичайним тоном, загадково, ніби тільки вона і я могли по-справжньому це зрозуміти.

      – Ти знаєш, що таке плебс, Греко?

      – Так: плебеї, трибуни плебеїв, Гракхи.

      – Плебс – це дуже негарно.

      – Так.

      – І якщо хтось хоче залишитися плебсом, він, його діти, діти його дітей, він ні на що не заслуговує. Забудь про Черулло та думай про себе.

      Вчителька Олів’єро ніколи нічого не говорила про «Блакитну фею». Ліла запитувала мене декілька разів, потім здалася. Вона сказала похмуро:

      – Тільки-но в мене буде час, я напишу про щось інше, цей не був добрим.

      – Цей був прекрасним.

      – Цей був поганим.

      Але вона стала менш жвавою, особливо в класній кімнаті, ймовірно, тому що вона зрозуміла, що Олів’єро більш її вже не хвалила, а навпаки, декілька разів демонструвала свою незадоволеність її бравурною поведінкою. Коли були змагання в кінці року, результати ще покращилися, але без нахабства, як це було одного разу. Наприкінці дня директор представив тих, хто залишився в змаганнях, – Лілу, Джильйолу й мене – та запропонував дуже складне завдання, придумане ним особисто. Джильйола і я дуже втомилися, так і не отримавши результату. Ліла замінила, як зазвичай, свої очі на дві шпари, що вона завжди застосовувала. Була останньою, хто капітулював. Вона сказала соромливим тоном, незвичайним для неї, що це завдання не можна вирішити, тому що в тексті помилка, але вона не знає яка. Все пекло вирвалося на волю, тому що Олів’єро влаштувала їй велику прочуханку. Я бачила струнку Лілу перед класною дошкою, з крейдою в руці, дуже бліду, коли вона потрапила під шквал поганих фраз. Я відчувала страждання, я не могла витримати тремтіння її нижньої губи й збиралася розплакатися.

      – Якщо ви не знаєте, як розв’язати завдання, – холодно закінчила Олів’єро, – ви не кажете: завдання з помилкою, ви кажете: я не в змозі розв’язати це завдання.

      Директор мовчав. Наскільки я пам’ятаю, так закінчився цей день.

      16

      Незадовго до іспиту для отримання свідоцтва про закінчення початкової школи Ліла спонукала мене зробити ще одну з багатьох речей, яку я сама ніколи б не наважилися зробити. Ми вирішили не йти в школу, а прогулятися за межі нашого району.

      Цього ніколи не траплялося. Наскільки я пам’ятаю, я ніколи не віддалялася від білих чотириповерхових будівель, від двору, від церковного СКАЧАТЬ