Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тривало літо, але в Аркадія-Біч воно закінчувалося ще на День Пам’яті. Тиша була такою ж сірою, як і небо.

      Він поглянув на свої кросівки. Вони були в липкому мазуті. «Пляжний бруд, – подумав він. – Якась гидота». Він навіть не уявляв, де так замастився, і з огидою відійшов від берега.

      Чайки з криками стрілою летіли до землі. Котрась із них закиглила особливо голосно, і Джек почув майже металевий звук, немов тріснув поміст. Він озирнувся й побачив, як пташка незграбно приземлилася на купу каміння. Чайка, як робот, швидко покрутила головою, переконалася, що вона сама, і зістрибнула з дощок на гладенький утрамбований пісок, на який кинула молюска. Мушля розбилася, мов яйце, і Джек побачив усередині сире м’ясо, яке ще ворушилося, чи, можливо, йому тільки здавалося…

      Не хочу цього бачити.

      Та перед тим, як він відвернувся, жовтий вигнутий дзьоб чайки вп’явся в м’ясо, тягнучи його, наче гумку. Джек відчув, що шлунок зав’язало в слизький вузол. Здавалося, він чує, як у голові горлають роздерті тканини – жодної конкретики, лише тупий крик плоті в агонії болю.

      Він знову спробував відвести погляд від чайки, але не зміг. Крізь роззявлений дзьоб на мить промайнула брудно-рожева горлянка пташки. Молюск втягнувся назад у свою розламану мушлю, і чайка деяку мить дивилася на нього; її смертельно чорні очі підтверджували жахну істину: помирають батьки, помирають матері, помирають дядьки, навіть якщо ті вчилися в Єльському університеті, зодягнені в костюми-трійки, вони скидаються на непорушні кам’яні стіни Севіл Ров[13]. Можливо, діти також помирають… та кінцем усьому може бути дурнувате й бездумне волання живих тканин.

      – Агов! – голосно крикнув Джек, заклопотаний думками й не контролюючи дій. – Агов, може, досить?

      Чайка вп’ялася у свою здобич, спостерігаючи за хлопчиком чорними маленькими намистинками-очима. Мить по тому вона заходилася знову порпатися в м’ясі. «Хочеш трохи, Джеку? Воно все ще сіпається! Боже милостивий, таке свіже, навряд чи воно знає, що вже померло!»

      Сильний жовтий дзьоб знову встромився в м’ясо та потягнув. Потя-я-ягну-у-ув… Шматок молюска відірвався. Чайка здійняла голову до сірого вересневого неба, ковтнула. І знову Джекові здалося, що пташка спостерігає за ним. Так очі деяких картин завжди стежать за тобою, в якій би частині кімнати ти не стояв. Очі… він знав ці очі.

      Раптом Джек захотів до мами – до її темних синіх очей. Він не міг пригадати, коли ще йому так відчайдушно хотілося до неї; можливо, у ранньому дитинстві. «Люлі-люлі», – чув він її спів у голові, й голос той був голосом невловимого вітру. «Люлі-люлі, засинай, малий Джекі, до світання, тато йде на полювання, ось такий-от джаз». Він пам’ятає, як його колисали та як мама викурювала одну за одною «Герберт Тарейтон»; певно, коли читала сценарій, або «блакитні сторінки», як вона любила висловлюватись. Джек запам’ятав: «блакитні сторінки». «Люлі, Джекі, все чудово, засинай, любенький, знову. Тсс… спи. Люлі-люлі».

      Чайка дивилася на нього. З несподіваним жахом, що скував горло, мов гаряча солона вода, він збагнув, що чайка справді СКАЧАТЬ