Замкнене коло. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ десь трішки прогнулися, але все одно не стали навколішки перед своїми кривдниками.

      – Так, але ж я була така не одна. Інші швидко змогли адаптуватися до нового життя, а я – ні.

      – Ви й надалі голодували?

      – Людина до всього звикає, до недоїдання також. Але в якусь одну мить настає пік – і тоді людина ладна на все. Маленька крапля переповнює чашу терпіння. Красти я не могла, бо бабуся навчила мене не простягати руки до чужого та не просити милостиню. Я мусила знайти інший вихід.

      – І ви його знайшли?

      – Так. Лише за рік. Мені тоді виповнилося чотирнадцять, – почала Мирослава, але спазми стиснули їй горло так, що стало важко розмовляти. – Олексію Степановичу, – сказала вона, відвівши погляд, – можна я зараз піду, бо до мене мають прийти?

      Лікар зрозумів, що то була маленька брехня задля порятунку. Було помітно, що жінка дуже хвилюється, а сьогоднішня відвертість її трохи стомила.

      – До речі, я забула в палаті аркуш зі смугами. То я можу йти?

      – Так, звичайно. Я так розумію, що бабусю ви не бачили вже понад тиждень?

      – Так, її не було.

      – Ось бачите! Не все так вже й погано?

      – Усе добре, – відповіла Мирослава, натужно усміхаючись куточками вуст.

      У коридорі її зустрів Юрко.

      – А я вам приніс пиріжків з вишнями, – привітавшись, сказав він. – Мама напекла саме для вас. Я їх замотав у рушник, щоб були тепленькі, але, здогадуюся, що це не дуже допомогло.

      – Дякую. Переказуй вітання мамі Валі й татові Анатолію. А ти чому не на роботі?

      – А в мене обідня перерва.

      – Зрозуміло. А чому це ти так сяєш сьогодні? Чи, бува, не закохався?

      – Щось у цьому роді.

      – І хто ж вона? Як її звуть?

      – У неї таке гарне ім’я, як і вона сама, – Світлана. Вона працює продавчинею хліба. Одужуйте швидше – я вас із нею познайомлю.

      Ще трохи потеревенивши з юнаком, Мирослава пішла до палати. За нею тінню по коридору прослідувала медсестра та клацнула замком у дверях. Мирослава чи не вперше за останній місяць залюбки поїла. Пиріжки дійсно були смачні. Мирослава вміла добре готувати, але з тістом не дуже товаришувала. Хай скільки намагалася пекти у духовці здобні пиріжки, вони ніколи не виходили такі, як у бабусі. Вона вже і тісто вчиняла з любов’ю, і пекла лише під гарний настрій, а все одно чогось у пиріжках бракувало. Смак пиріжків, які спекла Валентина, нагадав їй дитинство. Бабуся… Вона не з’являлася вночі у садку вже більше ніж тиждень. Мирослава трохи заспокоїлася, але й далі її мучили здогадки. Вона так і не розкрила таємницю, а ще більше заплуталась у своїх думках так, що вже й сама не знала, чи бачила вона її, чи то був плід її хворої уяви. Іноді вона так замислювалася, що впадала в прострацію і в такому стані могла сидіти годинами.

      …Вночі Мирослава прокинулася від задухи. Було надто спекотно, тож бракувало свіжого повітря. Вона скинула з себе ковдру, СКАЧАТЬ