Любов і піраньї. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ славнозвісної балади. Думайте що хочете, але на приспіві мені аж верещати схотілося від надміру почуттів. А тоді до мене раптом дійшло, що це і є той знаменний момент, коли душа співає, коли від пронизливого щему зриває дах, коли… Словом, я напрочуд чітко осягнув, що мушу негайно увіковічнити такі прекрасні відчуття в блозі. Я запустив Internet Explorer, зайшов на свою сторінку в ЖЖ і вихлюпнув туди все, що булькало в моїй очамрілій макітрі.

      Новостворений пост мав назву «Я знову в строю!» і виглядав ось так:

Я знову в строю!Oct. 5th, 2009 at 2:21 PM[11]

      Не припиняю дивуватись, як воно буває. Найкращі дні завжди починаються просто препаскудно.

      Сьогодні знову те саме:) Зранку готовий був вішатись, останні два дні взагалі не спав, не їв, тільки жував соплі. А зараз… зараз… Бразилія.

      Це Бразилія, чуваки!:))

      Не Близький Схід і ніяка там Азія. Тому пішли всі, все і вся до дідька!!!

      Життя надто коротке для того, щоб марнувати його на рюмсання!

      – -

      Розташування: Kiev, Ukraine

      Настрій: happy

      Ниньки звучить: Кипелов – Я свободен!

      Ось такий небагатослівний, зате вельми експресивний пост. Я тоді навіть припустити не міг, що вона читає мій ЖЖ…

* * *

      Наступного після розмови у «Віолеті» дня я прибіг на роботу безжурний і щасливий, мов новонароджене щеня. Аж півдня я натхненно вищебечував слова легендарного хіта вокаліста з «Арії»:

      – Я свободєн ат любві, ат прєдсказанной судьби і ат зємних аков… ат зла і ат дабра… в маєй душе нєт больше мєста для тєбя-а-а! Я свабо-о-о-одєн…

      Та ось о першій пополудні мій мобільний якось підступно так пілікнув. Насправді то було звичайне сповіщення про отримання текстового повідомлення, проте інтуїція, оте приховане шосте чуття, запалила в мозку неспокійний здогад.

      Я неохоче витяг телефон із задньої кишені джинсів і скоса глипнув на екран. Навіть не зирнувши на ім’я відправника, я вже розумів, що то була вона. І не помилився – короткий напис унизу дисплея повідомляв, що Маруська настрочила смс.

      Блискавично відкривши повідомлення, напоровся на банальне: «Привіт, як справи?»

      Кілька секунд, звівши докупи брови, крутив свій плаский Samsung U600 у руках, після чого рішуче відкинув телефон убік. «Ти бачиш, яка нахаба! – думаю. – Це ж треба таке писати! Наче нічого й не сталося, слово честі. Ні фіга їй не відповідатиму – нехай знає, лушпайка!»

      Через двадцять хвилин, після кількох абсолютно марних спроб сконцентруватися на роботі, я вхопив мобільного до рук і відписав: «Привіт. Нормально». І спеціально ніде не поставив жодного знака оклику, щоби було видно, що я сердитий і розгніваний. Дуже розгніваний…

      Майже відразу зрозумів, що вчинив неправильно, оскільки почав чекати на відповідь. У глейкому очікуванні спливло десять хвилин, за ними СКАЧАТЬ