Холодний Яр. Юрій Горліс-Горський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ московськими большевиками та їх українськими наймитами. Закликало до рішучої боротьби під національним прапором.

      На другім боці листка – жартівлива примітка, не гармонізуюча з солідним стилем відозви: «Друковано у власній його катівської величности «товариша» Лєніна друкарні. Москва. Кремль. Поцілуйте нас в… (ніс), червоні собаки!»

      Здогадуємося, що хлопці мають у чигиринській друкарні своїх людей, які між большевицькими агітками надрукували цю відозву.

      Налагоджуємо зв’язок з «Вовчим шпилем». Товариство з охотою підпорядкувалося Холодному Ярові. В складі його штабу – деякі члени колишнього коцурівського ревкому. Хлопці мають широкі зв’язки у Чигирині. Мають замір, піднявши Суботів, Новоселицю, Івківці, а з другого боку Стецівку та Семигір’я, захопити Чигирин. За порадою нашого штабу облишили цей замір як недоцільний. Така операція знову притягла би до Чигирина червоні частини в той час, як захоплення його жадної користі не давало.

      IV

      Починалася весна. Селяни готовилися до оранки та сівби. Всі бурлаки були зосереджені на Мельничанських хуторах, де по більшій часті перебував і отаман.

      Смерть Чучупаків, пасивність ворога, весна з її хліборобськими клопотами обнизили готовність населення до збройної боротьби. Загальне положення на Україні було невідоме. Підсилилися балачки про «гасло», за яким має піднятися проти ворога вся Україна. Поки що бурлаки та неспокійніші місцеві хлопці нетерпляче дожидали, коли гостинно зазеленіють ліси.

      Одного ранку, як сонце пригріло вже по-справжньовесняному, іду перейтися лісом до Мотриного манастиря. Ліс відживав. Де-не-де були ще плями потемнілого снігу, оточені квітами білого рясту.

      З манастирського валу видно, як працюють у саду черниці. Манастир без козацьких шапок на подвір’ї видається мені якимсь дивним, блідим. Хочеться відгадати, чи скоро між цими валами знову розляжеться шум бойового табору.

      Обходжу манастир і йду назад понад мельничанською дорогою. Позаду розлігся веселий говір і туркіт підводи. З-поміж дерев спостерігаю, що на підводі озброєні люди. На рукаві візника – червона пасма. Прилігши за горбочком, налагоджую карабінку та ґранати. Коли підвода під’їхала ближче, пізнаю Чорноту. Коло нього – Оробко і Соловій. За візника – Гуцуляк.

      – Андрію!

      – До ста чортів! Здоров!

      Хлопці, зіскочивши з підводи, сердечно витаються.[143]

      Гуртом ідемо понад дорогою. Андрій якийсь час з-під лоба дивиться на мене.

      – Розкажи-но мені, як ви отамана проґавили,[144] бо з того, що оповідали зв’язки, ні чорта не розібрав – як це могло статися?

      Оповідаю йому про нещасливу подію. Коли сказав про передсмертний крик отамана, Андрій, нахмурившися, зітхнув.

      – Недобре віщував отаман. Поляжемо, певно, отут всі, а України вільною не побачимо. Оті нові борці, певно, довершать нашу справу. Нехай діється Божа воля – наше діло боротися.

СКАЧАТЬ