Роман Шухевич. Олеся Ісаюк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Роман Шухевич - Олеся Ісаюк страница 5
Название: Роман Шухевич
Автор: Олеся Ісаюк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Биографии и Мемуары
Серия: Українці. Історія нескорених
isbn: 978-966-14-8987-4,978-966-14-8986-7
isbn:
Наступного дня мандрівники вирушили в путь. За місяць хлопці побували на Чорногорі (піднявшись на Говерлу та Піп Іван), пройшли Ґорґани і Бескиди, сплавлялися від Шибного озера до села Кути. Особливо цей похід запам’ятався тим, як Шухевич виліз на прямовисну скелю у Бубнищі, де зняв прапор на той час вже шість років неіснуючої Австро-Угорської імперії і замінив його українським.
Спорт був захопленнями Романа Шухевича – у гімназії він заснував спортивний гурток «Ясний Тризуб», любив футбол та грав за гімназійну команду «Русалка». Згодом організував Карпатський лещатарський[1] клуб та брав активну участь у Студентському спортивному клубі. Роман їздив на лижах, катався на ковзанах, ходив у гори, був вправним альпіністом, займався весловою греблею…
Після вдалого забігу.
Роман Шухевич – перший зліва. 1920-ті рр.
Під час Запорізьких Ігор 1923 року (такої собі західноукраїнської Олімпіади) Шухевич встановив український рекорд із забігу на 400 метрів та у запливі на 100 метрів. Хтось із друзів, які вболівали за Ромка, тоді жартома побився об заклад, що до 40 років Роман перепливе Ла-Манш. Ще одну перемогу – цього разу у забігу на 100 метрів – здобув під час ігор 1927 року. Останні змагання, у яких брав участь Роман Шухевич, відбулися 1933 року, майже перед самим арештом.
Ковзани Роман любив. Катався майстерно, майже артистично, хоча друзі, які постійно були поруч, навіть гадки не мали, де і коли він навчився так ковзати.
Свого часу улюбленим місцем Романа була ріка Буг у районі Кам’янки-Бузької, де взимку влаштовували ковзанку. Втім, до повороту течії коло багера було небезпечно наближатися: там не замерзала вода, тож холодної пори року місце позначали ополонкою. Якось під час спортивного катання зчинився крик. Несподіва но для всіх Роман кинувся у воду і, різким рухом піднявши потопальника над водою, поплив разом з ним до краю ополонки. Присутні швидко зорієнтувалися, що п’ятнадцятирічний Роман втрачає сили. Ті, хто стояв найближче, впали на лід і простягнули руки, інші тримали перших за ноги, щоб їх не затягло в ополонку. Так сформувався ланцюг, що витягнув обох – Романа і порятованого хлопчика.
Роман трясся цілим тілом, з нього стікала вода. Не гаючи часу, скинув ковзани і скомандував Богданові Підгайному: «Біжімо!». Обидва прожогом метнулися додому. Наступного дня стало відомо, що Роман отримав важке запалення легенів. За його лікування взявся Мар’ян Панчишин, один з найкращих лікарів тодішнього Львова. Коли ж хлопця вже можна було відвідувати, прийшла ціла делегація Ромкових друзів. Перше запитання хворого було:
«Скажіть мені, чи хлопець здоровий, чи його врятували?» Захоплення спортом не заважало Романові бути здібним музикантом. За спогадами сучасників, він блискуче грав на фортепіано, а 1926 року вступив ще й до Львівського музичного інституту на відділ симфонії. Його керівником був Тарас Шухевич – СКАЧАТЬ
Лижний.