Амба. Том 1. Втеча. Влад Землянин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не перебиваючи, слухав старший за віком і посадою, але ще молодий і твердий духом революціонер. Що довше й гарячковіше доводив Іванов, то більше проймав гострий відчутно-гарячий погляд. Живий погляд і обличчя, ніби з каменя або дерева витесане. Обличчя-фреска. Не жива людина – пам’ятник. Хоч зараз на майдан. На п’єдестал.

      А Іванов усе говорив і говорив, ніби знав: як тільки замовкне – тієї ж миті опиниться біля стіни. І Захватаєв із наганом у руці. Щоправда, інколи хотів зупинитися: який сенс нагромаджувати слова перед кам’яною статуєю, але живі очі знову й знову запрошували до розмови.

      – Чиніть, як знаєте, Федоре Карловичу, але стріляти в неозброєну, по-своєму порядну і переконану у своїй правоті людину не зможу. Розумієте…

      – Розумію. Усе розумію. – Голова губчека вийняв руку з кишені шинелі, сперся на стіл. – Смертна кара – це протиприродне явище. Але в певні періоди історії людства бувають випадки, коли вища міра – необхідність.

      – У житті все буває. Але навіщо перегинати палицю? Навіщо терор проти жінок або…

      – Ви про що? – запитання пролунало нетерпляче суворо. На вилицях ожили тугі жовенці. – Слова… Слова… Приклади. Факти.

      – Хоча б Нижній.

      – А якщо самодіяльність на місцях?

      – У Нижньому не самодіяльність. Мабуть, знаєте про телеграму з Центру, – Іванов звів повіки, заворушив губами. – Розстріляти. Ні-ні, пробачте. Розстріляти потім. «Треба напружити всі сили, навести масовий терор, розстріляти і вивезти сотні повій, які споюють солдатів, колишніх офіцерів».

      – Оце пам’ять! – господар кабінету знову з пильною цікавістю дивився на заарештованого, відчуваючи, що той не переказав, а процитував текст телеграми. – З такою пам’яттю більше користі принесете в ЧК, ніж у кримінальному розшуку.

      – Не скаржуся. Це в мене з дитинства. Раз прочитав – на все життя. Само собою, якщо цікаво або страшно.

      – Нумо, – «Дзержинський» схилився над аркушем паперу.

      Цього разу Іванов без запинання повторив текст телеграми.

      – Можливо, пропустив яке слово. Або зробив перестановку. Щось миготить, але не піймаю. Але в цілому – точно.

      Пізніше, перевіривши ще раз текст телеграми, голова губчека переконався, що Іванов пропустив лише одне слово «негайно» та в самому кінці не згадав після слова «офіцерів» – «тощо».

      – Так що сталося з дамами найдревнішої професії?

      – Як що? – здивувався Іванов. – Ви сумніваєтеся, що такі накази Центру саботують? Про щось путнє можуть і призабути. А палити патрони – охочих хоч греблю гати. Особливо, якщо натура в людини гнилувата.

      – А що б ви запропонували? Що робити з жінками, які розбещують солдатів, знижуючи боєздатність армії. Шпигують. Заражають хворобами.

      – Не знаю.

      – Ви не знаєте. Я не знаю. Він не знає. А хто ж знає? Легше за все критикувати. – «Сталевий Федір» зробив кілька квапливих кроків, подивився на запис. – По-перше, легше СКАЧАТЬ