Книга дзеркал. Юджин Овідіу Кіровіц

Чтение книги онлайн.

      Вона підійшла до холодильника, щоб принести кока-колу, запитала, чи захопити й мені одну банку. Відкрила банки, встромила в кожну по соломинці та, повернувшись на диван, простягнула одну мені.

      – Улітку після випуску я закохалася в одного хлопця, – вона вимовила це як «хлопца», – з Еванстона. Він приїхав додому на канікули. Він здобував ступінь магістра з електроніки в Массачусетському технологічному інституті, щось там пов’язане з комп’ютерами. Вродливий і, очевидячки, розумний хлопець, Джон Р. Фіндлі. Він був на два роки старший за мене, і ми ледь пам’ятали одне одного зі старших класів. Але через місяць його в мене вкрала Джулія Крейґ, одне з найдурніших створінь, яких я зустрічала у своєму житті, така собі людиноподібна істота, яка навчилася вимовляти з десяток слів, робити воскову епіляцію ніг та користуватися ножем і виделкою. Я зрозуміла, що хоча чудово справлялася з рівняннями та інтегралами, та не мала найменшого поняття про те, як думають люди загалом і чоловіки зокрема. Я зрозуміла: якщо не буду обачною, то, врешті-решт, проводитиму своє життя в оточенні кішок, морських свинок і папуг. І от тієї осені я опинилася тут. Мама хвилювалася й намагалася мене переконати змінити свою думку, але вона знала мене досить добре, щоб зрозуміти: простіше навчити мене літати на мітлі. Я вже на останньому курсі та ще ні разу не пошкодувала про своє рішення.

      – Я теж на останньому курсі. Ти дізналася те, що тебе цікавило? – запитав я. – Тобто, як саме думають чоловіки?

      Уперше вона подивилася мені просто в очі.

      – Не впевнена, але гадаю, я роблю успіхи. Через кілька тижнів Джон розійшовся з Ґодзиллою. Після того я не відповідала на його дзвінки, хоча він кілька місяців намагався зі мною зв’язатися. Можливо, я просто прискіплива, знаєш.

      Вона допила кока-колу та поставила порожню банку на стіл. Ми продовжували спостерігати по телевізору за порятунком li’l gal із Техасу й базікали майже до півночі, попиваючи каву та час від часу виходячи надвір, у сад, щоб покурити «Марлборо», яке вона принесла зі своєї кімнати. Якоїсь миті я допоміг їй перенести всередину решту речей із багажника її старого «хюндаю», припаркованого в гаражі.

      Лора була мила, з почуттям гумору і, як я зрозумів, дуже ерудована дівчина. Як і в будь-якому новоспеченому дорослому, у мені вирували гормони. Тоді в мене не було дівчини і я відчайдушно хотів сексу, але добре пам’ятаю, що спершу навіть не думав про можливість затягнути її в ліжко. Я був упевнений, що вона мала хлопця, хоча ми ніколи не говорили про це. Але мене приємно схвилювала перспектива ділити будинок із жінкою – досі я ще ніколи такого не робив. Це було так, наче раптом мені відкрився доступ до раніше заборонених таємниць.