Книга дзеркал. Юджин Овідіу Кіровіц

Чтение книги онлайн.

      Лора здавалася втомленою, у неї були темні кола під очима. Вона якось сухо поцілувала мене, а потім рвонула в свою кімнату, щоб переодягнутися і прийняти душ. Чекаючи на неї, я налив два горнятка кави й розтягнувся на дивані. Коли Лора спустилася, вона подякувала мені за каву, схопила пульт дистанційного управління і почала перемикати канали. Не схоже, що вона була в настрої говорити, тому я дав їй спокій. У якийсь момент вона запропонувала вийти надвір покурити.

      – Шоу було дурне, – сказала вона, спрагло затягуючись цигаркою. – Батьки Дарми діставали нас увесь вечір. А коли я поверталася назад, у тунелі перед нами сталася аварія, тому я на півгодини застрягла в заторі. Ця клята машина почала видавати дивний шум. Гадаю, треба її комусь показати.

      Надворі мрячило, і крапельки води в її волоссі виблискували, як діаманти.

      – Як називалося шоу? – запитав я. – Якщо хтось запитає мене, я допоможу їм заощадити тридцять доларів.

      – «Зоряний експрес», – швидко відповіла вона. – Відгуки хороші, просто я була не в тому настрої.

      Вона знала, що я ходив до Вайдера, тому запитала мене, як усе пройшло і чи дійшли ми згоди відносно бібліотеки. Я розповів їй: він дав мені чек, яким я збирався розрахуватися за квартиру, і я вже відпрацював кілька годин.

      Коли ми повернулися всередину й сіли на диван, вона запитала:

      – Щось не так, Річарде. Поговорімо про це?

      Я вирішив, що безглуздо намагатися приховати все, тому сказав:

      – Вайдер розпитував мене про наші стосунки. І…

      – Що саме?

      – Дивні запитання… Він також хотів дізнатися, чи не підходили до мене щодо нього, і питав, що ти розповіла мені про дослідження, яке ви з ним робите.

      – Ага!

      Я чекав, що вона продовжить, але Лора мовчала.

      – Ба більше, він натякав, що ти, можливо, збрехала мені й що в Нью-Йорк поїхали з якоїсь іншої причини.

      На якусь мить вона замовкла, а тоді запитала мене:

      – І ти повірив йому?

      Я знизав плечима.

      – Я вже й не знаю, що думати. Я не знаю, чи маю право розпитувати тебе про те, що ти робиш чи не робиш. Ти не моя власність, і не думаю, що я підозріливий хлопець.

      Вона тримала горня в долонях, немов птаху, яку збиралася випустити.

      – Добре, то ти хочеш, щоб ми це з’ясували?

      – Звісно.

      Вона поставила горня на стіл і вимкнула телевізор. Ми домовилися не палити в будинку, але вона закурила. Я вважав це винятковою обставиною, тому правила тимчасово діяти припинили.

      – Гаразд, не все зразу. Коли я переїхала сюди, мені навіть на думку не спадало починати стосунки з тобою чи з кимось ще. Наприкінці першого курсу я почала зустрічатися з хлопцем з економічного факультету. Ми провели літо окремо; обоє повернулися додому. Відновили стосунки восени, і деякий СКАЧАТЬ