Присмак волі. Володимир Кільченський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Козаки, з’їхавшись ближче, уповільнили ходу, а Павло послав наперед чотирьох хлопців для пошуку перевозу або місця відпочинку побіля якоїсь річечки, яка протікає поряд із Дніпром і десь ближче до Кам’янки впадає в нього. Ледве дозорці від’їхали, як попереду почулися постріли, крики людей та ляскіт шабель.

      – Хлопці, швидше, розсипом уперед, до бою! – наказав Павло, і козаки поміж дерев, не гублячи один одного з очей, стали пробиратися до місця невидимої сутички.

      На галявині, де недалеко виднілося плесо річки, було спантеличення від неочікуваної зустрічі – як для польських жовнірів, у більшості своїй піших, так і для козаків, що йшли попереду.

      – Хлопці, бийте ляхів! Вони по наші душі прийшли! – закричав Павло і першим накинувся на кінного світловусого жовніра, одягненого в яскравий жовто-червоний кожух.

      Іван також метнувся вперед, а Андрій, який жодного разу не зустрічався з поляками, розгублено дивився на бійку. Від річки до них підскочили двоє жовнірів, які встигли сісти на коней, і Андрій, побачивши у їхніх руках довгі прямі шаблі, нарешті оговтався і кинувся їм напереріз з батьківською шаблею. Поляки стишили ходу і намагались ударити Андрія з двох боків, але все було марно. Андрій взяв уліво, не стишуючи лету Орлика, рубонув правицею ближнього до себе, і жовнір, зойкнувши, злетів зі свого жеребця. Другий, побачивши смерть товариша, поставив коня на диби і миттю поскакав геть від місця сутички. І Андрій не став його переслідувати, а крутнув Орлика назад і побачив, що на галявині козакам не вдається перемогти спішених поляків. Лунали їхні вигуки:

      – Пся крев, лупи холопів!

      А Павло підтримував своїх:

      – Бийте ляхів, обходьте їх, не давайте взяти пістолі!

      Андрій підскочив до того вусатого жовніра, що вже забив одного з козаків, і коли той розмахнувся, щоб ударити Івана, пересічним змахом шаблі на лету відтяв його руку з шаблею, занесену над Іваном.

      Від такого шаленого удару жовнір звалився в траву і зопалу побіг до річки, тримаючи відсічену правицю лівою рукою. Побачивши поранення свого товариша, поляки охолонули і, ставши спинами один побіля одного, почали кричати:

      – Добже, добже, хлопчаки, ми ніц герцювати!

      Козаки миттю оточили їх і запитливо поглядали на Павла Гаркушу, а той дивився то на поляків, то на поранених товаришів та забитого земляка, який, розкинувши руки, лежав закривавлений у траві і невидющими розплющеними очима дивився в небо.

      – Кидай зброю! – наказав Павло, а коли поляки стали неохоче відкидати від себе шаблі, додав: – Ану, хлопці, заберіть це добро!

      Козаки спішились і хутко прибрали зброю із землі.

      – По двоє виходьте з кола! – закричав Гаркуша і наказав козакам, щоб в’язали полонених по двоє з вивернутими назад руками.

      Усе було швиденько зроблено, бо ж козаки добре вміли зав’язувати зашморги. Четверо хлопців мали пильнувати СКАЧАТЬ