Присмак волі. Володимир Кільченський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разом після Андрієвих вивідок. Готові до всіляких несподіванок друзі вирушили далі на північ. В обідню пору шлях не таїв несподіванок. Сонце таки добре припікало потилицю, тож утікачі вже збиралися перепочити десь у затишному місці, як раптом почули вигуки: «Пугу, пугу-пугу», і перед ними зупинились декілька вершників, а потім іще під’їхали з десяток козаків. Молоді люди впізнали їх по вигуках та по зовнішності.

      Хлопці стали поряд, закривши спинами Орисю, а татарські криві шаблі тримали напоготові.

      – Хто такі? Звідки і куди прямуєте? – запитав сухорлявий вершник, який за віком і, мабуть, за чином був старшим гурту.

      Андрій, не відходячи від своїх, відповів, що вони втекли з неволі, бо ж тиждень тому їх полонили у Присамарщині і вели тут невільницьким шляхом до Кара-Тебеня. Козаки були налаштовані незлобливо, і один з них гукнув:

      – Ану перехрестіться, що це правда!

      Трійця шанобливо перехрестилася, і декілька молодих козаків підійшли до них, попрохали заховати шаблі. Хлопці послухалися, сховали зброю, і зав’язалася розмова: чиї вони, хто їхня рідня… Коли Андрій сказав, що він син Федора Підлужного, старший козак схвильовано запитав:

      – А батько де зараз? То я й дивлюся, що ти мені когось знайомого нагадуєш… Ми з твоїм батьком у наші молодечі літа погарцювали добряче: і полякам діставалось, і туркам з татарами. А потім Федір пішов в осілі козаки, рани йому дошкуляли…

      Андрій мовчки слухав, а як старший закінчив, то він розповів, що батько загинув у тому бою, де їх взяли в невільники.

      – Доброю смертю помер твій батько. Пом’янеш його душу, то згадай при цьому про бойового товариша Івана Сірка… Що думаєте далі робити?

      – Будемо пробиратися до свого села, бо не знаємо, що там діється і хто живим залишився, – відповів, осмілівши, Андрій.

      – Праведна справа, – промовив козак Іван. – Треба владнати все вдома, батька по-християнському пом’янути. Вірно, козаки? – звернувся він до своїх вершників, а потім, уважно глянувши на втікачів, додав: – Ідіть, діти, а надумаєте бити бусурмана та ляхів, то приходьте на Січ, з вас добрі вояки будуть!

      Козаки залишили їм харчів на дорогу, показали, у якому напрямку слід рухатися, щоб потрапити на Самарщину, і розчинилися у широкому степовому просторі. А втомлена дорогою трійця, що вже пройшла татарські степи, відшукала собі місце та заходилася обідати козацьким гостинцем – хлібом, салом та сушеною рибою, запивати прохолодною водичкою. У їхніх душах затеплилась надія повернення, тож, не довго засиджуючись, зібралися й пішли далі – все ближче до рідного краю, до близьких людей.

      До вечора все було гаразд, обійшлось без пригод, коли чули в степу якісь голоси, то не виявляли себе, а, причаївшись, чекали, поки невідомі проїдуть і запанує тиша. Липнева ніч насунулась швидко, і вечірня прохолода приємно огорнула тіло. Придатне місце для ночівлі знайшли швидко, потім, змочивши ноги мокрою ганчіркою, мерщій полягали спати, щоб дати відпочинок СКАЧАТЬ