Дракула. Брем Стокер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ додому; чехи, як зазвичай, убрані в біле, а словаки – у своїх розцяцькованих кожухах, тримаючи – наче піки – топірці з довжелезними руків’ями. З наближенням вечора дуже похолодало, здавалося, сутінки, стаючи дедалі густішими, перетворювали на суцільну туманисту темряву морок, що ховався серед дерев – дубів, буків та сосен; хоча у глибоких ущелинах між високих гір, коли ми піднімалися до перевалу, на минулорічному снігові то тут, то там добре виднілися темні ялини. Часом, коли дорога проходила через сосновий ліс, котрий – так здавалося у темряві – зловісно нависав над нами, великі маси сірих сутінків, що неначе чіплялися за вершини дерев, створювали надзвичайно лиховісний і похмурий ефект, який відновив у пам’яті ті невеселі думки та фантазії, що виникли на початку вечора, коли призахідне сонце, впавши на подібні до примар хмарини, що безупинно блукають серед Карпатських гір, витворило з них якусь химерну і загрозливу постать. Інколи гори ставали настільки крутими, що – попри поспіх нашого візника – коні могли рухатися лише повільно. Мені хотілося злізти і йти поруч, як це зазвичай роблять у нас вдома, але візник навіть слухати про це не хотів. «У жодному разі, – сказав він. – Тут іти не можна, бо собаки є надто злими». А потім додав: «Такі штучки встигнуть вам набриднути ще до того, як ви ляжете спати». На його думку, це мало прозвучати як похмурий жарт, бо після сказаного візник обернувся, сподіваючись побачити схвальні посмішки решти подорожніх. Він зупинив екіпаж лише на якусь хвилину для того, щоб запалити ліхтарі.

      Коли зсутеніло, пасажири виявили певне пожвавлення: один за одним вони зверталися до візника, наполягаючи, щоб той збільшив швидкість. Візник почав немилосердно лупцювати коней своїм довгим батогом, несамовитими вигуками змушуючи їх прискорити ходу. Раптом крізь темряву я побачив попереду якусь сіру смугу, наче між горами з’явилася прогалина. Пожвавлення серед пасажирів посилилося, наш збожеволілий диліжанс розгойдувався в усі боки на своїх шкіряних ресорах, наче човен у бурхливому морі. Мені довелося міцно триматися. Згодом дорога вирівнялася і ми наче полетіли нею. Потім з усіх боків до нас почали підступати гори; здавалося, вони недоброзичливо насуплюються на нас: ми в’їжджали до перевалу Борго. Один за одним декілька пасажирів зробили мені подарунки, котрі пропонувалися з такою гарячою щирістю і наполегливістю, що про відмову й мови бути не могло; ці подарунки були різноманітними і, як я й очікував, дещо незвичними, але кожен пропонувався з простодушною набожністю, з добрим напутнім словом, з благословенням, а також із тією дивною сумішшю позначених якимось острахом жестів, що я їх бачив раніше біля готелю у Бистриці, коли вирушав у дорогу, – хрест двома пальцями та оберіг від наврочення. Трохи згодом, коли ми щодуху летіли дорогою, візник нахилився вперед, а пасажири з кожного боку почали, звішуючись через край, прискіпливо і нетерпляче вдивлятися у темряву. Явно відбувалося щось надзвичайне або принаймні мало відбутися, але хоч як я не розпитував кожного СКАЧАТЬ