з релігійним запалом проповідувала думку, що кожен чоловік є гомосексуальним, але лише частина з них приймає рішення визнати це. І називали це політичним рішенням. Я прокоментував це зауваженням, сказавши, що не можу розпізнати, в чому політичний аспект такого рішення, і насправді рішення щодо сексуальної орієнтації людини приймається ще в утробі матері. Як і слід було очікувати, вони розлютилися; протягом наступних трьох тижнів у пресі з’явилися сотні статей. Спілка нідерландських гомосексуалістів С.О.С. заявила, що вони «спантеличені цим дослідженням». Професор доктор Роб Тілман (Rob Tielman), мій тодішній найгостріший антагоніст, демонізував моє дослідження, називаючи його «особливо нетактовним», і стверджував, що я повинен був спершу отримати його погодження, що, звісно ж, було повною нісенітницею. Потім в одному інтерв’ю він дав задній хід, сказавши: «У дослідженнях гомосексуалізму Свааб мені найближчий», та «Я належу до тих, хто схильний дуже серйозно ставитися до біологічної складової». Але тим часом головний редактор видання «Gay Krant» Генк Крол (Henk Krol) додав свою лепту: «Таке дослідження підтримує погляд на гомосексуалізм як на захворювання. Воно є плацдармом для дискримінації ґеїв». Петер Ланкгорст (Peter Lankhorst), член радикальної партії PPR (Politieke Partij Radikalen), подав парламентський запит щодо мого дослідження. Через міністра і президента KNAW цей запит потрапив на мій стіл, а моя відповідь тим самим шляхом була відправлена назад. Вдень і вночі ми зазнавали телефонного терору вдома, а мені надіслали листа зі словами: «Лікарю-есесівцю доктору Менґеле-Сваабу. Нацик, я бачив тебе по телевізору. Бандитська морда. Ми, гомофіли, вб’ємо тебе. Як духовні лідери Хомейні Ірану того англійця». Я не сприйняв це всерйоз і сказав, що, якщо відправник вбиває так само, як володіє голландською мовою, то небезпеки немає. Та сьогодні я б на це подивився по-іншому. Ще мені написали: «Ти, певно, шкодуєш, що не зміг працювати разом із Менґеле в Освенцимі». Моїм дослідженням зайнялися цілі комісії; без мого прохання мені надали особисту охорону під час виступу в університетській клініці АМС. В інститут почали надходити погрози про замінування (які я теж не сприймав всерйоз), через мою роботу дітей почали дражнити в школі. А одного недільного ранку перед нашим будинком зібралася демонстрація, яку неповторно зобразив Ґерард Реве (Gerard Reve). Свою збірку він назвав на згадку про цю демонстрації «Zondagmorgen zonder zorgen» («Безтурботний недільний ранок», 1995). Він пише:
«І тільки тоді виявилося, наскільки великого недогляду припустився професор Свааб: перед початком досліджень він не отримав дозволу С.О.С., профспілки гомосексуалістів. Так що наслідки не можна було ні побачити, ні почути: недільного ранку велика група активістів зібралася перед помешканням професора Свааба в Аместелфеені й хором голосно скандувала: „Діку, відріж собі свого товстого“. Досить дивно, якщо врахувати, що дослідження професора Свааба хоч і пов’язані з сексуальністю, проте вивчають мозок, а не статеві органи. Але симпатики цієї профспілки мозку не мають, лише мають статеві органи,
СКАЧАТЬ
