Неординарні. Історії успіху. Малколм Гладуелл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вони загалом практикувалися дві тисячі годин. На противагу їм, професіонали щороку збільшували час на музикування, аж поки до двадцяти років, подібно до скрипалів, вони не досягли десяти тисяч годин.

      Важливим моментом у дослідженні Ерикссона є те, що він з колегами не змогли знайти жодного «природного» музиканта, який рухався б вільно, без зусиль, займаючись музикою дрібку часу, як однолітки. Однак, не знайшли вони й «ботанів», які працювали важче за інших, але не змогли досягти висот. Їхнє дослідження показує, що коли музикант має достатньо хисту, щоби вступити до вищої музичної школи, то виконавців одне від одного відрізняє те, наскільки наполегливо вони працюють. Оце й усе. До того ж, люди, які перебувають на вершині, не просто працюють наполегливіше чи значно наполегливіше за інших. Вони працюють набагато, набагато наполегливіше.

      Ідея, що винятковість виконання складного завдання потребує критичного мінімального рівня практики раз по раз випливає на поверхню під час дослідження. Насправді дослідники встановили те, що вони вважають за магічне число для справжньої майстерності: десять тисяч годин.

      «Бачимо таку картину – десять тисяч годин практики необхідно для досягнення рівня майстерності, що асоціюється з набуттям статусу експерта світового класу. Це стосується будь-якої сфери, – пише невролог Деніел Левітин. – Спостереження за композиторами, баскетболістами, письменниками, фігуристами, піаністами, шахістами, злочинцями вищого ґатунку, та, по суті, за будь-ким, дають цю цифру знову й знову. Десять тисяч годин дорівнюють приблизно трьом годинам на день або двадцяти годинам на тиждень практики впродовж понад десяти років. Звичайно, це не стосується того, що деякі отримують від своєї практики більше, ніж інші. Проте досі не знайшлося жодного випадку, коли б експерт світового класу досяг цього рівня за менший час. Імовірно, мозок потребує саме стільки часу, щоб засвоїти все необхідне для досягнення справжньої майстерності».

      Це твердження є слушним також і щодо людей, яких ми визнаємо за геніїв. Відомо, наприклад, що Моцарт почав писати музику в шість років. Утім, як пише в своїй книжці «Пояснення геніальності» психолог Майкл Гоув,

      за стандартами зрілих композиторів, ранні роботи Моцарта не є видатними. Найперші його композиції записував, найпевніше, батько і, ймовірно, вдосконалював у процесі. Багато Вольфґангових дитячих композицій, як-от перші сім концертів для піаніно та оркестру, являють собою здебільшого компонування робіт інших композиторів. З тих концертів, що містять музику самого Моцарта, найперший, що його зараз вважають видатним (No. 9, K. 271), не був створений, допоки Моцарту не виповнився двадцять один рік: доти він писав концерти вже протягом десяти років.

      Музичний критик Гарольд Шонберґ іде ще далі: «Моцарт насправді як композитор „розвинувся пізно“, оскільки не написав свого найкращого твору доти, доки не створював музику впродовж більше СКАЧАТЬ