Зворотний бік світів. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Бо інколи запізно буває навіть для бога. І я йому допомогла. Бо я також мати, Птахо. Як допомогла – ти добре знаєш. Учитель Посолонь прийняв тебе, наче рідну. Але він завжди в усьому був, нехай найкращим, та все ж лишень Учителем. Не став розпитувати, а чемно виконав усе, про що я просила. Научати, пильнувати, дбати.

      Мара знову вмовкла. Звела очі до неба, наче вгорі, між зорями, шукала потрібних слів, а чи, може, чекала якоїсь відповіді на промовлене. Птаха німувала. Їй боліли слова. Мара вкотре важко зітхнула і гаряче зашепотіла:

      – Птахо, повір мені, я не раз просила Перуна привселюдно визнати тебе донькою. Бо хіба це нормально, коли дитину при живому батькові вважають сиротою та виховують чужі люди, нехай і найкращі Учителі? Він погоджувався, казав, що це необхідно зробити, та… Не робив. Очевидно, Перун тобі пояснив, чому так чинив. Можливо, й так. Я йому не суддя. Зрештою, жодних брудних вимислів та пліток про тебе і про нього досі не було.

      – Не було, – луною повторила Птаха. – Той, хто не боїться вмерти, не боїться й пліток, Маро. Той, хто пам’ятає, як помирати, боїться більше життя, аніж смерті.

      Мара продовжувала видивлятися в небо. Вона не наважувалася поглянути в бік Птахи. Бо та говорила важкі, але справедливі слова. Правда робить нас не тільки вразливими, вона інколи перетворює нас на мудреців. Якщо, звісно, ми зуміємо ту правду прийняти та пережити. Птаха, схоже, зуміла.

      Врешті Мара хрипким, аж рипучим від зніяковіння голосом спробувала перевести розмову на інше:

      – Як все-таки гарно неври називають нічне світило – Місяцівна. Вона в них матір Сонця. Уявляєш? Тутешній люд вважає Місяцівну матір’ю Дажбога.

      – Я добре знаю, Маро, цей світ та його легенди. Я тут колись вчилася і була ученицею Мирослада.

      Птаха безбарвно відповіла і тільки щойно зрозуміла, як вона втомилася… Від Стрибога, Перуна, світу неврів, від свого безсмертя, від свого знання і від своєї пам’яті, яка сьогодні оскаженіла та затопила її серце болем. Заплющила очі. Коли їй нарешті дадуть спокій? Та хіба це можливо? Багато хто називає її богинею, майже всі вважають мудрою… Але яка вона там мудра? Хіба що розумна. Так, розумний, утрапивши в халепу, завжди зуміє з неї виборсатися. А мудрий? А мудрий тому і є мудрим, що з ним ніколи не трапляються халепи.

      – Авжеж, ти тут була. І Місяцівна ні до чого. Просто так сказалося. – Мара розгублено стрепенулася, наче отямилася від різкого болю. – Я ж про інше. Про батьківство Перуна та твою пам’ять. Я вкотре прошу вибачення. Я таки мала тобі розповісти всю правду. Не можна було приховувати. Бо рано чи пізно такі таємниці створюють антисвіти. Бачиш, що тепер відбувається. Син мені не вірить. Не вірить, що ти донька Перуна. Упевнений, що це ми зумисно вигадали, аби він від тебе відчепився. Бачиш, як воно з таємницями? Краще гірка правда, ніж солодке незнання. Що далі – то гірше. Сірі, а я це відчуваю, люба Пташко, не на жарт розходилися та крутять-вертять геть усіма. Нишпорять, підливають оливи у вогонь, де можна іскру затоптати, СКАЧАТЬ