Жахослов (збірник). Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ видання під назвою «Антиєврей». Я читала світську хроніку і сенсаційні новини, серйозні журнали й легковажні щоденні газетки, échos[114] і рекламні оголошення. Театр Жахів отримує на диво добрі відгуки… як розвага, що її зневажають, але постійно обговорюють. Він став візитівкою Парижа, як кабаре «Фолі Бержер» або ця жахлива залізна споруда на Марсовому полі. Звичайно ж, театральні критики оцінюють його дуже стримано, за винятком кількох ентузіастів чи навіть душевнохворих. Припускаю, що керівництво закладу заохочує негативні відгуки. Хто ж піде до Театру Жахів, який не ображає жодних почуттів? Питання, яке нас цікавить, – а саме вбивства, – ніколи не згадується на одних сторінках з витівками Ґіньйоля. Зв’язок, очевидний для нас і для тих, хто залучили агенцію, свідомо ігнорується пресою, і я бачу це як наслідок «замовчування». І так само він ігнорується поліцією. Усі знають про злочини поблизу театру, але розбиратися з ними лишається нам… Що саме по собі свідчить, наскільки високопоставленим є наш загадковий привид – перепрошую, інший наш привид.

      – Отже, це не просто власник якої-небудь газети?

      – Ні. Ми шукаємо когось, хто має політичні зв’язки. Зважаючи, що в цій країні, як і в мене вдома, справжнє засилля священиків, це може бути також хтось із католицької церкви. О, а ще в нього «свої люди» в армії. Гадаю, ви можете назвати декого, хто відповідає цьому опису.

      – Вона має на увазі Жоржа дю Руа… – сказала Клара.

      Кейт знизала плечима, не підтверджуючи цих слів, але й не спростовуючи.

      – …і його оточення, – казала далі Клара. – Мортен, Ассолан, Прадьє, де Керн?

      Проспер-Жорж дю Руа де Кантель, колись просто скромний Жорж Дюруа, піднявся із самих низів. Саме так буквально й виглядала його біографія: він був солдатом на франко-прусській війні, під час придушення Паризької Комуни і на службі в Алжирі. Після демобілізації працював репортером, потім став редактором і – вигідно одружившись – власником газети «La Vie Française», газети середнього та вищого класу. Згодом він додав до своєї газетної імперії інші видання – включно з одіозним «Anti-Juif». Про те, що його колишній тесть, від якого він успадкував «La Vie», був один з єврейських фінансистів, нині таврованих як дияволи в сучасному Новому Заповіті Франції, усі намагалися забути. Кейт із повагою ставилася до його ранньої кар’єри, коли він був молодим репортером, палким викривачем і при цьому надзвичайно амбітним юнаком. З усією праведністю він обрушувався на винних у розкраданні коштів на будівництво Панамського каналу, але без усякого сорому підтримував звинувачення проти Дрейфуса. Його публікації сприяли відставці кількох урядів. Перейшовши з преси в політику, він став депутатом від Аверуані[115] в Палаті представників, хоча й мав більше впливу через свої газети, ніж через промови, виголошувані в Національній асамблеї. Президенти приймали рекомендації від нього як накази. Він став засновником однієї з багатьох конкурентних СКАЧАТЬ