Відродження. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Якось у лютому, у четвер увечері, ми з братами й сестрою поверталися з пасторського дому. Щоки в нас пашіли від катання на санчатах за церквою (уздовж доріжки преподобний Джейкобз порозвішував електричні лампочки), і ми щодуху горланили пісню «Я Генріх Восьмий». Пригадую, що Енді й Кон перебували в особливо піднесеному настрої, бо привезли наші сани й посадили Моррі на подушку спереду, де він безстрашно сидів, нагадуючи наяду на носі судна.

      – Я так бачу, вам ці заняття до душі? – спитав тоді батько. Здається, в його голосі промайнула тінь подиву.

      – Ага! – випалив я. – Ми сьогодні тисячу уривків з Біблії прочитали, а потім на санчатах каталися! А місіс Джейкобз, вона теж каталася, тільки падала весь час!

      Я розсміявся, і він розсміявся разом зі мною.

      – Це чудово, Джеймі, але чи вчитеся ви там чогось?

      – Воля людини повинна бути продовженням волі Господа, – папугою повторив я урок того вечора. – А ще, коли з’єднати плюс і мінус акумулятора дротом, то коротке замикання буде.

      – Це правда, – кивнув тато. – Саме тому треба бути дуже обережним, коли запускаєш машину від іншого акумулятора. Але я не бачу в цьому жодного християнського уроку.

      – Це було про те, що робити щось неправильно, коли думаєш, що це допоможе щось виправити, не можна.

      – А. – Він узяв останнє число журналу «Машина і водій», на обкладинці якого пишався крутий «Ягуар XK-E». – Ну, ти ж знаєш, як кажуть, Джеймі: дорога в пекло вимощена добрими намірами. – А на мить замислившись, додав: – І освітлена електричними лампочками.

      Та й засміявся, і я засміявся разом із ним, хоч і не зрозумів жарту. Якщо то був жарт.