Відьмак. Час погорди. Анджей Сапковський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вірно? – упевнився відьмак, щойно вони повернулися й усілися в крісла, адвокат за столом, а він навпроти. – Занизький гонорар, вірно?

      Кодрінгер підняв зі столу металевий предмет у формі зірки й кілька разів крутнув його в пальцях.

      – Занизький, Ґеральте. Копирсання в ельфійських віщуваннях для мене диявольськи обтяжливо, це втрата часу й коштів. Потрібно під час пошуків іти до ельфів, бо, окрім них, ніхто не в змозі зрозуміти їхніх записів. Ельфійські манускрипти в більшості випадків – якась складнюща символіка, акровірші, інколи майже шифри.[10] Старша Мова завжди щонайменше двозначна, а коли записана – може мати хоч і десять значень. Ельфи ніколи не були схильні допомагати нікому, хто хотів розкусити їхні віщування. А тепер, коли в лісах триває кривава війна із білками, коли доходить до погромів, до них небезпечно наближатися. Ельфи можуть прийняти тебе за провокатора, люди – звинуватити в зраді…

      – Скільки, Кодрінгере?

      Адвокат мовчав хвильку, безустанно граючись металевою зіркою.

      – Десять відсотків, – сказав нарешті.

      – Десять відсотків від чого?

      – Не глузуй з мене, відьмаче. Справа стає серйозною. Стає усе менш ясно, про що тут ідеться, а коли невідомо, про що йдеться, то напевно йдеться про гроші. Тоді мені миліший відсоток, аніж звичайний гонорар. Даси мені десять відсотків від того, що матимеш, мінус уже сплачена сума. Пишемо угоду?

      – Ні. Я не хочу наражати тебе на збитки. Десять відсотків від нуля дають нуль, Кодрінгере. Я, дорогий мій колего, не матиму з того нічого.

      – Повторюю, не глузуй з мене. Не вірю, щоб ти робив це без зиску. Не вірю, що не криються за тим…

      – Мало мене обходить, у що ти віриш. Не буде жодної угоди. Й жодних відсотків. Окресли розмір гонорару за збирання інформації.

      – Будь-кого іншого, – закашлявся Кодрінгер, – я б викинув геть, будучи впевненим, що мене намагаються надурити. Але до тебе, анахронічний відьмаче, якось дивно пасує шляхетна й наївна незацікавленість. Це твій стиль, це чудово й патетично старомодно… дати себе вбити задарма…

      – Не втрачаймо часу. Скільки, Кодрінгере?

      – Ще стільки ж. Разом п’ятсот.

      – Шкода, – Ґеральт качнув головою, – але мене не вистачить на таку суму. Принаймні, не в цю хвилину.

      – Поновлюю пропозицію, яку я колись тобі зробив, на початку нашого знайомства, – сказав повільно адвокат, усе ще граючись зіркою. – Візьми від мене роботу, й тобі вистачатиме. На інформацію й іншу розкіш.

      – Ні, Кодрінгере.

      – Чому?

      – Ти не зрозумієш.

      – Цього разу ти раниш мені не серце, але професійну гордість. Бо я собі лещу, вважаючи, що насправді я все розумію. В основу наших професій закладено підлість, але ти все-таки постійно віддаєш перевагу анахронічному перед новочасним.

      Відьмак усміхнувся.

      – Браво.

      Кодрінгер знову зайшовся кашлем, витер СКАЧАТЬ