Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із далекого космосу. Якби ми могли почути трансляцію з іншої планети, ми б знали, що там хтось є. Моя робота – шукати такі сигнали, і поки що я не чув жодного вигуку інопланетян. Але ми лише почали пошук. Я гадаю, до 2050 року ми знайдемо сигнал.

      Тоді ми й дізнаємося відповідь на запитання: «Чи існують інопланетяни?» І відповідь буде: «Так».

      Чому кров червона, а не блакитна?

Доктор Крістіан Джессен, лікар і диктор

      Ви, можливо, чули, що у королів і королев блакитна кров. Було б кумедно, але, боюся, це неправда. Ні в кого немає блакитної крові. Вона в усіх червона.

      Я знаю, що коли уважно подивитися на вени на руках, то здається, що в них міститься блакитна кров. Але так лише тому, що вени розташовані дуже близько до поверхні шкіри і шкіра пропускає тільки деякі кольори – тому кров здається синьою ззовні. Та все ж кров у венах червона.

      Що надає крові червоного кольору? Дуже важлива хімічна речовина, яка називається гемоглобін. Вона переносить кисень із легень по всьому тілу, даючи тобі енергію, щоб рухатися.

      Хоча кров і не буває блакитною, гемоглобін все ж може трохи змінити її колір. Якщо в тілі багато кисню, гемоглобін зробить колір крові яскраво-червоним. Якщо ти бігаєш і граєш, твоє тіло використовує більше кисню, кров стає темно-червоною і швидко перекачується назад у легені, щоб отримати більше кисню.

      Проте у деяких тварин кров усе-таки блакитна. Знаєш, у яких? У восьминогів, кальмарів, омарів, каракатиць і мечохвостів.

      Як довго триватиме подорож бігом навколо світу?

Роузі Свейл-Поп, людина, яка оббігла світ

      Я не знаю, як довго така подорож триватиме, але в мене на те, щоб оббігти світ, пішло тисяча сімсот вісімдесят дев’ять днів. Я зносила п’ятдесят три пари взуття.

      Я почала біг благодійності після смерті мого чоловіка, і я дуже рада, що почала його. Це було чудово. Я так багато дізналася про людей, тварин, ліси і, звісно, про себе.

      Одним із найнезабутніших вражень була зустріч зі зграєю вовків у сибірському лісі. Сибір – це зимове царство краси і надзвичайного холоду.

      Я була у наметі, коли РАПТОМ почула шум. Уже за мить вовк засунув голову просто до намету. Великі волохаті лапи простягалися вперед, сніг танув на хутрі вовка, і здавалося, ніби він мав на собі діаманти. Потім він просто відступив назад і зник.

      Вовча зграя йшла за мною, тримаючи відстань, іще десять днів, але ніколи не підходила близько і не шкодила мені. Я згадала, що вовки часто стежать за людьми.

      Люди, яких я зустрічала, теж були незвичними. ВСЮДИ. Як, наприклад, жахливий на вигляд чоловік, який підбіг до мене, розмахуючи сокирою, і люб’язно дав мені пакунок із хлібом. Його звали Олексій, він був дроворубом. Він подумав, що я, напевно, голодна. А діти з містечка Вайт-Маунтин на Алясці дали мені красивий, власноруч зшитий прапор, перш ніж я знову вирушила покорювати іншу тисячу миль дикої природи. Їхній учитель сказав: «Ми назвали зірку на твою честь. Коли ми будемо дивитися в нічне СКАЧАТЬ