Конотопська відьма. Вибрані твори. Григорій Квітка-Основ’яненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що вернулись з церкви, Маруся зирк у вікно, аж Василь уже і йде; зараз вибігла буцім боронити його від собаки, а більш за тим, щоб подививсь, що на ній червона скиндячка. От вибігла та мерщій і кричить: «Не бійсь, не бійсь!», а рукою поводить по лобові, неначе каже: «Не бійсь, ось бач, що червона скиндячка!»

      Ну, як там було, пообідали гарненько і наговорились. Після обід Наум ліг до Насті ськатись та й заснув, а далі і Настя схилилась та й собі заснула. А молоді знай собі голубляться та милуються. Далі, як старі проснулися, та й сиділи то в хаті, то під коморою у холодку, аж поки зовсім увечері Василь пішов додому.

      Унадився ж наш Василь до старого Наума що божий день: то діло було до коваля, то до бондаря, то так до чоловіка приходив за ділом, та усякий раз і зайде до Наума; коли застане, то з ним, а коли не застане, то з Настею посидить, поговорить; і так вони вже до нього привикли, що коли який день хоч трохи забариться, то вже вони й скучають, і той і та кажуть: «Нема ж нашого Василя! не йде обідати». Бо усякий раз вони його зоставляли у себе обідати. А Маруся? Маруся себе не тямила від радощів. Василь прийде, то вона вже знайде містечко, де з ним обо всім тихенько переговорить і намилується; а коли і без нього, то тільки й чує, що старі його вихваляють.

      От дождались і Петра, розговілись.

      На самого полу-Петра, так вже перед вечором, вбігла Настя в хату, аж задихалась, та й кричить:

      – Науме, Науме! Либонь старости йдуть.

      – До кого?

      – Та до нас, до нас; от вже у дворі. Сідай швидше на лаву; а ти, Марусю, біжи хутко у кімнату та вбирайся.

      Маруся як тільки почула про старостів, то що було у руках, усе попускала і нестямиться, що й робити, тільки дивиться на матір, а очиці як жар, так і горять; а сама була рум’яна, а то почервоніла, як калина. От мати мерщій пхнула її у кімнату і стала її убирати у нову плахту і усе, що треба, по-дівчачи.

      Затим ось стукнуло під двер’ю палицею тричі.

      Наум хутко достав нову свиту, новий пояс, одягається, підперізується, а сам труситься, неначе з переляку, і каже собі нищечком:

      – Господи милосердний, дай моїй дочечці доброго чоловіка; не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щастя.

      От вже стукнули і вдруге, теж тричі, палицею.

      Наум, одягшись зовсім, ізмів із скатерті, що на столі, і, посунувши хліб, що завсегда лежить на столі, к покутю (а затим Настя засвітила свічечку перед Богами), сів на лавку в кінці стола й дожидається.

      Аж ось стукнули під дверима і втретє, теж тричі.

      Тоді Наум перехрестився і каже до них:

      – Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи! Насте, іди ж сідай і ти!

      От Настя, затим упоравши Марусю, вийшла і, перехрестившись тричі, сіла біля Наума.

      За Наумовим словом ввійшли в хату двоє старостів, люди хороші, міщани, у синіх жупанах, аглицької каламайки, поясами попідперезувані, з паличками, і у старшого старости хліб святий у руках. За ними СКАЧАТЬ