Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Можна поставити запитання: «Що дошкуляло йому більше: важка робота на березі чи зубний біль?» Швидше за все, перше. Докінз був дійсно відповідальним і відданим своїй справі офіцером. Але візити до лікаря свідчать про те, що зубний біль дошкуляв йому. Він супроводжував його життя як постійний фон, деяка розвага, фільтр[103]. Його відчуття цих днів – дивна суміш епічної величі й окремих дрібниць, – як завжди, між ними була якась порожнеча. Іноді він забував такі прості речі, як, наприклад, який сьогодні день тижня.

      З того часу, як вони два тижні тому висадилися на берег, стояла чудова погода, хоча ночами було холодно. Але позавчора почав накрапати дощик. Він тривав. Між берегом і окопами на пагорбах увесь час пересувалися маси людей і коней. Утоптані дороги розвезло від дощу. Цією сльотою, в слизькій, вузький глині було важко ходити. Вільям Генрі Докінз і його капрал спали в печері на схилі пагорба. Єдиним предметом обстановки в ній було напіврозвалене крісло, що кілька днів тому прибило до берега і в якому Докінз тепер іноді сидів, віддаючи накази. Цього ранку, прокинувшись, він побачив, що знову дощить.

      Усі розуміли, що велика операція опинилася на межі провалу.

      Лише в двох місцях союзникам удалося створити справжні плацдарми. У самому низу, на південному краю півострова, і тут, у західній частині Галліполі, поблизу Габа-Тепе [104]. Проте Докінз разом з іншими висадилися не там, де потрібно, майже в кілометрі на північ від місця призначення. Їм пощастило, адже османська оборона тут була надзвичайно слабкою. Пояснювалося це тим, що місцевість була дуже кам’янистою і туркам здалося неймовірним, щоб союзники висадилися саме тут[105]. Як наслідок, нападники зуміли пристати до берега без особливих втрат, але з неймовірними зусиллями просувалися через хитромудрий лабіринт ущелин, порослих чагарником, і крутих скелястих обривів, що спускалися до берега. Коли турецька піхота, спішно послана сюди, прибула на місце і зробила перший – у довгій низці інших – лютий контрнаступ, то австралійські й новозеландські роти відступили на два кілометри вглиб півострова. Десь там все і завмерло, немов глузливе відображення нерухомого Західного фронту. І як у Франції та Бельгії, наступи і контрнаступи почали чергуватися, доки обидві сторони, виснажені, запеклі, не усвідомили, що противник непохитний, після чого занурилися в рутину окопної війни.

      До цієї повсякденній рутини належала турбота про прожиток, забезпечення їжею і водою. За це дійсно потрібно відповідати. Звісно, усі розуміли, що доступ до води можливо виявитися проблемою, особливо коли настає спекотна пора року. Тому союзники, які висадилися на берег, мали баржі із запасом води з Лемноса. Цих запасів вистачило б до того часу, поки інженерні війська не вириють колодязі. Докінз і його люди працювали без утоми. Вони викопали багато колодязів і облаштували «оази», де і люди, і тварини могли б знайти живлющу вологу.

      Однак про достаток не йшлося. Наприклад, прісної води бракувало, щоб у ній можна було помитися. СКАЧАТЬ