Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ старого джентльмена – перший сорт! – він тебе напевно візьме до себе задурно, якщо тобі дасть рекомендацію хто-небудь з його добрих знайомих. А чим ми з ним не знайомі! Та куди! звичайно ні! зроду-віку не бачились!

      Панич усміхнувся, даючи зрозуміти, що останні слова – тонка іронія, й хильнув до дна пиво.

      Хіба міг відмовитися Олівер від такої вабливої пропозиції, як притулок на ніч? Але мало того, новий знайомий ще обіцяв, що старий пан його негайно дуже добре влаштує.

      Між хлопцями поточилася щира жвава розмова, з якої Олівер довідався, що його приятеля звуть Джеком Давкінсом і що він особливий мазунчик і улюбленець того самого старого пана.

      Дивлячись на нього, не можна було сказати, щоб улюбленці старого користувалися особливими життєвими вигодами. Джек, між іншим, сам зізнався, що в тісному товариському колі його звуть Пронозою, та він дійсно справляв враження страшенного гонивітра і гульвіси. Олівер збагнув, що, либонь, старий доброчинець махнув на нього рукою, бо вмовляти його, видно, все одно що горохом об стіну сипати! Олівер вирішив про себе завоювати будь-що-будь приязнь старого пана, а коли виявиться, що Пронозі не буде впину (чого він був цілком певен), то взагалі відмовитись від знайомства з ним.

      Джек Давкінс чомусь рішуче не згоджувався увіходити до Лондона завидна, і тому хлопці лише об одинадцятій годині ночі підійшли до Айлінгтонської застави. Від Енжеля вони звернули на Сент-Джонів шлях, потім у вузенький заулок, що підходив до самого Уельського театру, далі вийшли на Ексмавс-стрит, а звідти на Коппіс-Роу; пройшли повз притулок для бідних і через славетний майдан, що звався колись Хоклей-інді-Хол, а звідти видряпалися на Велику Сефрон-Хіл. Тут Проноза прискорив кроки й звелів Оліверові «взяти ноги на плечі». Олівер мусив не спускати очей зі свого проводаря, щоб не згубити його в темряві, проте він встиг кинути кілька разів оком навкруг себе. Бруднішої та паскуднішої місцевості він ще ніколи на своєму віку не бачив.

      Вулиця, якою вони йшли, була вузька й загиджена, грязюка стояла по коліна, а повітря просякло смородом. Тут було багато крамничок, але вони були порожні: єдиним крамом у них були, здається, самі лише діти; дарма, що було вже дуже пізно, вони снували, мов неприкаяні, від дверей до дверей, і зсередини крамниць доносилися їхні крики й вереск. Серед загальних злиднів, здавалося, цвіли повним цвітом самі лише шинки; крізь їх розчинені двері чулася лайка п’яних, розперезаних ірландців-чорноробів, що сварилися й стукали кулаками по столах.

      У темних, покручених сусідніх заулках купами ліпилися брудні облуплені халупи; п’яні жінки й чоловіки барложилися тут у бруді й смороді, а з дверей час від часу висовувались здоровезні лобуряки, що, очевидно, відряджалися в якісь дуже підозрілі експедиції.

      Видряпавшись на самий шпиль пагорбка, Олівер почав уже міркувати, чи не краще було б взагалі втекти кудись звідціля, коли це, біля самого Філд-Лена, Давкінс зупинився перед якимсь будинком, штовхнув ногою двері й потягнув Олівера за собою в темний вузький коридор, а потім тихо свиснув і обережно зачинив їх за собою.

      – Хто СКАЧАТЬ