Принц Каспіан. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

      – Цікаво, чи ми й справді на безлюдному острові, чи ці землі десь попереду змикаються? – слушно запитала Люсі.

      – Чого не знаю – того не знаю, – чесно відповів Пітер, і всі знову мовчки продовжили путь.

      Здавалося б, відповідь прийде сама собою, бо діти просувалися вперед, береги помалу сходилися, і, оминаючи наступну піщану косу, вони сподівалися, що от тепер береги зустрінуться. Та щоразу їхні сподівання не справджувалися. Нарешті шлях їм заступив великий кам’яний кряж. Дітлахи насилу видерлися на нього. Згори було видко далеко… і…

      – Отакої… – вихопилося в Едмунда. – Йшли-йшли, а виходить, кружляли по колу! Нам нізащо не дістатися отих лісів, що на тому березі! Ми на острові!

      То була правда. Із найвищої брили, де вони стояли, до іншого берега, здавалося, рукою дістати: якихось тридцять-сорок кроків. Та це було найвужче місце між берегами. А далі – як вони могли побачити згори – їхній берег ще крутіше забирав праворуч, а між двома ділянками суходолу знову виднілося відкрите море. Стало зрозуміло, що діти обійшли щонайменше півострова.

      – Ой, дивіться! Що це? – зненацька вигукнула Люсі. Вона махнула рукою у бік сріблястої змійки, що перетинала пляж від лісу аж до самого моря.

      – Струмок! Струмок! – підхопили усі в один голос і, хоч як не втомлені були після денного переходу, не гаючи ані хвилинки, гуртом хутко збігли по камінцях та кинулися до нього.

      Усі одразу згадали, що біля берега вода каламутна, та ще й з піском, тому, не змовляючись, побігли туди, де струмок витікав із лісу, – там чистіша питна вода. Дерева тулилися тут так само щільно, як і навкруги, та з часом ручай пробив собі глибоке русло поміж оксамитових замшілих берегів, тож у глиб лісу можна було зазирнути, наче у малахітовий тунель, з усіх боків вистелений мохом та листям. Утім, довго не роздивляючись, діти впали на коліна біля першої ж жовто-брунатної, вкритої брижами вимоїни та припали до води. Обличчям занурившись у струмок і навіть зануривши руки по лікоть, усі тільки пили й пили. Здавалося, що ніякою силою від джерела їх не відірвати.

      – А як там щодо бутербродів? – важко відсапуючись, нарешті спитав Едмунд.

      – А чи не краще буде їх зберегти на чорний день? – заперечила Сьюзан. – Бо як настане скрута – що робитимемо?

      – А знаєте що? – замріяно сказала Люсі. – Тепер, коли ми вже втамували спрагу, то більш за все мені кортить, аби нам так само не хотілось їсти, як тоді, коли ми ще не напилися.

      – Як СКАЧАТЬ