Дівчина у потягу. Пола Гоукінз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відреагує, навіть не страх того, що засудить, а Скотт. Я відчуваю, немов зраджу Скотта, якщо розповім Камалю те, чого не розповідала і власному чоловікові. Коли думаєш про все, що наробила, про інші зради, це мало б здаватися дрібницею, але чомусь не здається. Іноді подібна зрада навіть гірша за подружню зраду, бо це є справжнє життя, це моя душа, а я не ділюся з ним сокровенним.

      Я й досі помовчую, бо, вочевидь, не можу передати словами все, що відчуваю. Я розумію, що вся суть у терапії – розповідати, але просто не силкуюся. Маю зберігати таємницю, перемішати всіх чоловіків, коханців, колишніх чоловіків, але я себе заспокоюю, що все гаразд, оскільки взагалі не має значення, хто вони такі. Має значення тільки те, що я поряд з ними відчувала. Задуху, неспокій, нестримне бажання. Чому я не можу отримати те, чого хочу? Чому вони просто не можуть мені всього цього дати?

      Тож іноді вони дають. Трапляється, що єдиний, хто мені потрібен, – це Скотт. Якби я навчилася триматися за відчуття, як зараз, якби я знала, як зосередитися на власному щасті, насолоджуватися миттю, не розмірковувати над тим, звідки нахлине наступне бажання, тоді б усе було гаразд.

Вечір

      Коли я з Камалем, мушу зосереджуватися. Важко не дозволяти думкам літати в хмарах, коли він дивиться на тебе своїми благородними очима, коли тримає руки на колінах, коли сидить, перекинувши довгу ногу за ногу. Важко не мріяти про те, що б ми могли зробити разом.

      Маю зосередитися. Ми побалакали про те, що сталося після похорону Бена, після того як я втекла. Певний час я мешкала в Іпсвічі, недовго, там ми познайомилися з Маком. Він працював у якомусь барі. Підвіз мене додому. Дуже було мене шкода.

      – Він навіть не хотів… ну, розумієте самі. – Починаю сміятися. – Ми повернулася до нього в квартиру, я попросила грошей, він подивився на мене, як на божевільну. Я сказала, що достатньо доросла, але він не повірив. І очікував, справді очікував, коли мені виповниться шістнадцять. Тоді він переїхав до цього старого будинку біля Голкгема. У старий кам’яний будинок наприкінці сліпого завулка, з клаптиком землі навколо, десь за кілометр від пляжу. Уздовж маєтку пролягала стара залізнична колія. Уночі я лежала без сну – тоді я завжди напивалася, до того ж ми багато палили – і уявляла, що чую грюк потягів, була настільки впевненою, що вставала, йшла на вулицю й чекала на вогні потяга.

      Камаль сунеться на стільці, повільно киває. Але мовчить. А це означає, що я маю продовжувати, тож я розповідаю далі.

      – Насправді я була дуже щасливою з Маком. Ми прожили з ним… Боже, роки зо три врешті-решт. Мені було… дев’ятнадцять, коли я пішла. Так. Дев’ятнадцять.

      – Навіщо ж ти пішла, якщо була там щасливою? – запитує Камаль. Ось ми і дісталися найголовнішого, набагато швидше, ніж я очікувала. У мене не було часу підготуватися. Звикнути. Не можу. Надто швидко.

      – Мак від мене пішов. Він розбив моє серце, – відповідаю я, і то є правдою, але водночас і обманом. Я поки ще не готова розповісти всю СКАЧАТЬ