Чотири сезони (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ художньо. Його тато, інженер-будівельник, заробляв сорок тисяч доларів на рік. Мама була домогосподаркою, закінчила школу й курси секретарок (із Тодовим батьком вона познайомилася, коли він звернувся на біржу праці в пошуках секретарки), а на дозвіллі друкувала на машинці рукописи. Усі Тодові табелі успішності вона зберігала в окремій теці. Її улюбленим був той, із яким він закінчив четвертий клас. На ньому місіс Епшо своїм курячим письмом нашкрябала: «Тод – надзвичайно здібний учень». Так воно й було. У стовпчику успішності – самі лише «відмінно» й «добре». Якби він вчився ще краще (наприклад, тільки на «відмінно»), то друзі охрестили б його диваком.

      Ось він зупинив велосипед навпроти будинку номер дев’ятсот шістдесят три на Клермонт-стрит і ступив на хідник. Будиночок (білий із зеленими віконницями та зеленим оздобленням) причаївся в глибині ділянки. Від вулиці його відокремлював доглянутий живопліт, добре политий і підстрижений.

      Тод відкинув рукою білявого чубчика з очей і покотив «швін» бетонною доріжкою до ґанку. Він усе ще всміхався: відкритою, сповненою очікування, пречудовою усмішкою, дивом сучасної стоматології й фторованої води. Носаком кросівка «найкі» поставив велосипед на опору й підняв із нижньої сходинки згорнуту газету. То була не «Кларіон», а «Лос-Анджелес таймс». Затиснувши її під пахвою, Тод рушив угору сходами. Масивні дерев’яні двері без жодного віконця затуляла металева москітна сітка, замкнена на защіпку. Праворуч на одвірку видніла кнопка дзвінка, а під нею – дві маленькі таблички, пригвинчені до дерева та вкриті захисним пластиком, щоб не пожовкли й не вкрилися плямами від води. «Німецька практичність», – подумав Тод і всміхнувся ще ширше. То була думка дорослої людини, а він завжди вітав такі думки, коли вони стукалися до нього в голову.

      На горішній табличці було написано «АРТУР ДЕНКЕР».

      На нижній – «АГЕНТАМ, КОМІВОЯЖЕРАМ ТА ІНШИМ ТОРГОВЦЯМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО».

      Досі всміхаючись, Тод натиснув на кнопку дзвінка.

      Десь у надрах будиночка пролунало ледь чутне бренькання. Тод відпустив ґудзик дзвінка й схилив голову трохи набік, дослухаючись, чи не почуються за дверима кроки. Але їх не було. Тод глянув на свій годинник «таймекс» (винагорода за продаж персоналізованих листівок) і побачив, що вже двадцять хвилин по десятій. Чоловік мав уже встати. Сам Тод прокидався щонайпізніше о пів на восьму, навіть під час літніх канікул. Хто рано встає, той багато встигає.

      Ще тридцять секунд він дослухався, а коли з будинку не пролунало ні шереху, навалився на дзвінок усією вагою тіла й не відпускав, стежачи за секундною стрілкою «таймекса». Рівно на сімдесят першій секунді за дверима нарешті почулося човгання кроків. Капці, зробив він дедуктивний висновок із м’якого «шух-шух». Тод обожнював дедукцію і плекав амбітні надії стати, коли виросте, приватним детективом.

      – Та йду я! Йду! – пробурчав чоловік, який видавав себе за Артура Денкера. – Іду! Не тисніть! Зараз відчиню!

      Тод відпустив ґудзик дзвінка. Глянув на пучку пальця. На ній відбилося маленьке червоне кружальце.

      Із СКАЧАТЬ